Клен Юрій Терцини

Коли тебе сурма своєї туги Покличе знов у дальній рідний край, Де ждуть тебе безчестя і наруга, Слова над пеклом Дантовим згадай:

“Сюди йдучи в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту”. Гамуй, мандрівнику, смертельний жах, Коли в душі погасиш сірий день ти

І сонце змеркне в чорних небесах. Нехай мовчазний і сумний Вергілій Тобі піде назустріч у степах

І в синій край Шевченкових ідилій Нехай веде до міст і дальніх сел, Де чисті весни й нам колись зоріли.

Вважай за магію страшну чисел: Ось пекло, це землі частина шоста, А

край зелених верб і пишних зел,

Що скрізь його покрила вже короста, – Останній в пеклі круг, дев’ятий круг. О фабрики й кремлі з людської кости!

Не спокій лагідний – безладний рух, Де хаос в димі чорному регоче І вбила хімія безсмертний дух.

Скляні, напівзакрижанілі очі Тих матерів, що власних немовлят Жеруть із голоду! О бенкет ночі,

Що над землею стеле чумний чад! О мертвих тіл багряні гекатомби! Що звалося “душа”, “зоря” і “сад” –

Все втиснуто в трикутники і ромби. До пісні кожної, до всіх думок Рука диявола чіпляє пломби.

І ти, ти – лиш відірваний листок, Якого кружить

невідома влада, Затягши в свій безсоромний танок.

В дев’ятім крузі пекла чорна зрада Реве, роззявивши сто тисяч пащ, Шматує, рве, рокує на загладу.

З лобів тих пащ рогами сотні башт Ростуть і в морок зносяться високо, А в башти кожної крізь пітьми плащ

Тебе чатує невсипуще око… Тікай, тікай і не життя рятуй, А душу, й, вийшовши в простір широкий,

Вітай незнану долю, як сестру, й Вдихай у себе волі вихор п’яний, Кущі чужі і камені цілуй.

Зостанься безпритульним до сконання, Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флорентієць, у вигнанні.

Та перед смертю дітям повтори Ту казку, що лишилася як спомин Прадавньої, забутої пори,

Як у грозі, у блискавиці й громі Колись страшну почвару переміг Святий Георгій в ясному шоломі…

І як дракон, звитяжений, поліг.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Клен Юрій Терцини