Класики американської літератури – Уолт Уитмен (1819-1892)

Цікавий, оригінальний американський поет, сміливий новатор в області й форми, і змісту. Головний його добуток – збірник віршів “Листи трави” (1855), що Уитмен все життя доповнював. Його вірші максимально вільні від поетичних правил, вони дуже близькі до прози, немає рими й ритм дуже вільний, ослаблений, те зникаючий, те виникаючий, що довільно міняється по ходу вірша, але все-таки він є. Рядка кожної довгі

Все це потрібно Уитмену, щоб максимально зосереджувати на змісті, на тім, що хочеться сказати і як хочеться це сказати, і не думати про рими й ритм. Вірші Уитмена в основному логічно зрозумілі, ясні, тому вони мені подобаються

Зміст його поезії теж незвичайно, а з іншого боку, його ідеї досить прості й очевидні. Найважливіша думка Уитмена – Життя, величезна й різноманітна, прекрасна в будь-якому своєму прояві. Уитмен співак Життя як такої, життя, природи, природності.

Усе, що є в житті, усе виправдано й на своєму місці. Ніщо не може бути відкинуте

Я дивлюся на різні предмети: жоден не схожий на інший, кожний гарний

И кожна порошина незначна може стати центром вселеної,

Я вірю, що листик трави не менше величезних зірок,

Що деревна жаба – шедевр, вище якого немає.

Нікому й не снилося, як чудовий бруд і гній

Тому його збірник і називаються “Листи трави”. Бог скрізь – у кожній речі

До чого мені мріяти про те, щоб побачити бога ясніше, ніж цей день

У добі немає такої години, коли б я не бачив бога,

На особах чоловіків і жінок я бачу бога й у дзеркалі в мене на особі,

Я знаходжу листи бога на вулиці, і в кожному є його підпис

(Тут і далі переклад К. Чуковського)

Також виправданий кожна, будь-яка людина. Усе народилися, і значить усе потрібні. Усе – і талановиті, і бездарні, і праведники, і грішники, і королі, і злиденні, і злі, і добрі. Усі рівні, рівноправні, рівноцінні.

Мир – це велика гармонія, суперечлива цілісність, що складається з антиномій. Антиномії – це пари протилежних, але не роздільних, не існуючий друг без друга й уравновешивающих друг друга явищ, якостей буття: життя – смерть, добро – зло, любов – ненависть і т. д.

Я не тільки поет доброти, я не ладь бути поетом злості

Що це там бовтають про розпусне й праведне життя?

Зло штовхає мене вперед, і добро мене штовхає вперед, між ними я коштую байдужий

Хода в мене не така, як у того, хто знаходить вади або відкидає хоч що-небудь у світі,

Я поливаю коріння всього, що доросло.

Або, по^-вашому, погані закони всесвіту, і потрібно здати їх у лагодження?

Найбільше оспівує Уитмен звичайного простого робітника людину, звичайного американця. Краща його поема “Пісня про себе” (звідки всі наведені цитати), де він затверджує, що він такий же, як і всі, коли він оспівує себе, він оспівує всіх людей. Кожна людина прекрасна й доконаний. Уитмен призиває, насамперед, полюбити себе таким, який ти є, полюбити своє тіло, тому що тіло, з його погляду, неподільно з душею, тіло – це і є душачи

Так здраствує кожний орган мого тіла й кожний орган будь-якої людини, сильного й чистого!

Немає жодного вершків ганебного, низинного

Дослідивши земні шари, усе до волоска вивчивши, порадившись із докторами й зробивши самий точний підрахунок,

Я знаходжу, що немає м’яса милею й дорожче, ніж у мене на костях

Я не затискаю собі пальцями рот, з кишками я також ніжний, як з головою й із серцем,

Злягання для мене також священно, як смерть

Вірую в плоть і її апетити,

Слух, дотик, зір – от чудеса, і чудо – кожний крихітний мій волосок

Я божество й усередині, і зовні, усе стає свято, чого не торкнуся я й що не торкнеться мене

Запах моїх пахв пахучіше всякої молитви,

Ця голова вище всіх Біблій, церков і вір

Уитмен перший письменник Америки, що почав виправдання сексуальної сфери. Цій темі присвячений цикл “Діти Адама”.

Із усього цього випливає одна дуже важлива думка: кожний з нас по-своєму доконаний, тому що займає своє місце в загальній гармонії миру, тому треба перестати страждати із приводу своєї недосконалості, перестати прагнути до якогось майбутнього, передбачуваному досконалості. Кожний з нас уже доконаний тут і зараз, тому потрібно радуватися життю тут і зараз, тому що життя ми проживаємо тут і зараз.

Я доведу, що немає недосконалості в сьогоденні, так само як не буде його в майбутньому,

Я доведу, що будь-яка неприємна випадковість може обернутися клучшему.

Я знаю, що краще місце моє, і кращий час – моє

Ганяючись за кращим, відокремлюючи краще від гіршого, століття досаждає століттю, –

Я ж знаю, що всі речі в ладі й згоді

Покуда люди сперечаються, я мовчу, іду купатися й захоплюватися собою

Я думаю, я міг би жити із тваринами,

Вони не вболівають, не скаржаться на свою нещасливу долю,

Вони не плачуть безсонними ночами про свої гріхи,

Вони не переводять мене, обговорюючи свій борг перед богом,

Немає гріховного й винуватих, немає гріха й провини, усе виправдано й всі виправдані, особливо прості, звичайні люди, що становлять більшість. Радуйтеся тому, що у вас є, будьте спокійні, як би не зложилося ваше життя, який би не був ваш характер, помнете – ви необхідна частина великої гармонії життя. Треба повністю довіритися життя, і нехай вона складається так, як складається

Уитмен учив простої радості життя, учив відчувати щастя існування як такого. Можливість дихати, бачити, чути, рухатися – це вже чудо й щастя. І це щастя – доступно кожному щодня. Потрібно тільки усвідомити, що кожний наш рух – це вже щастя, одне із самих величезних задоволень – це спілкування сприродой.

Повітря так приємне на смак,

Я ковтав би його вічно, я закоханий у нього,

Я піду на лісистий берег, скину одяги й стану голим,

Я божеволію від бажання, щоб повітря доторкалося до мене

Мої вдихи й видихи, биття серця, проходження крові й повітря через мої легені,

Запах свіжого й сухого листя, запах морського берега й темних морських стрімчаків,

Мій голос, що викидає слова, які я кидаю назустріч вітрам,

Радість тому, що я один, або тому, що я у вуличній штовханині, або тому, що я броджу по пагорбах і полям

Кожна хвилина, яка б вона не була, пронизує мене захватом і щастям

ЧиКоштую я або ходжу, все моє тіло покрите швидкими, розторопними щупальцями,

Вони схоплюють кожний предмет і проводять його крізь мене, і це не заподіює мені болю

Я просто обмацую пальцями, ворушуся й стискаю – і щасливий,

Доторкнутися своїм тілом до іншого – така безмірна радість, яку ледве може вмістити моє серце

Уитмен призиває людей злитися в єдине ціле із природою, із землею, морем, відчути себе часточкою величезного прекрасного миру

Я той, хто блукає вдвох з ніжною, зростаючою ніччю,

Я волаю до землі й до моря, наполовину поринулим вночь.

Ближче пригорнися до мене тиха дрімотна ніч – божевільна гола літня ніч

Посміхнися й ти, хтива, з холодним диханьем, земля

Ти для мене розметалася – вся в кольорі яблунь, земля!

Посміхнися, тому що йде твій коханець!

Море! Я й тобі віддаюся – бачу, чого ти хочеш,

З берега я розглянув, як ваблять мене твої закличні пальці,

Я вірю, ти не захочеш відринути, поки не обіймеш мене

Уитмен виразив у своїй Творчості найважливіші некласичні ідеї (виправдання зла, гріха й т. д.), але в цілому він залишався в рамках класичного світогляду, це цілком можливо й навіть дуже часто буває. Він непоправний оптиміст, вірить, що основна сила життя – це любов, він призиває до любові, пише в основному про любов, про добро. Творчість Уитмена – приклад того, як класичний світогляд сприймає найважливіші ідеї некласичного, усмоктує й розчиняє в собі, дуже серйозно змінившись, але в цілому залишившись класичним

Треба сказати, що головні свої ідеї Уитмен висловив у поемі “Пісня про себе”, не створивши більше нічого нового й оригінального. Інші його вірші розвивають іншими словами тієї ж самої думки

Останні рядки “Пісні про себе”:

Я заповім себе брудній землі, нехай я виросту моєю улюбленою травою,

Якщо знову захочеш побачити мене, шукай мене в себе під підошвами


Класики американської літератури – Уолт Уитмен (1819-1892)