Кисельов Леонід Володимирович Тато оповідають

Я в село приїхав дурний. Бригадир загадає копать траншеї. А ввечері поперек ниє страшенно.

Чвалиш додому вже сам не свій.

А мій господар тягне з бурта (хоч цілий день робив, як проклятий) Великий лантух. Дозволили взяти Картоплі гнилої – для скота.

Ідеш з ним і міркуєш так (а в ніс від лантуха сморід винний): Чого він пнеться із сил, неборак, І взагалі ж. не хлібом єдиним…

Ще й гордо зважиш свої надбання. Перебираючи знову й знову Рядки Пастернака і Гумільова Чи пісню Лорки про кров і коня.

І я тоді не любив село. Мені здавилось,

що навіть діти Тільки й дивляться щось вхопити І цупити в хату. в своє кубло.

Але, поживши між цих людей. Збагнув, що це робилось з любові. Що дядькові байдужі корови.

А дядько любить своїх дітей.

Відробить тиждень, та ще й мішки В неділю пре на базар до міста. Бо “Смерть корнета” не просить їсти. А дітям треба хліб і книжки.

І той сніданок, що я з’їдав. – Товчена картопля, кисляк і сало – Так важко дядькові діставались, Що він не вгощав мене – причащав.

Я вчився любові в дядька Миколи. Не знаю, яка мені ляже путь. Та вже цієї любові ніколи Мені не зректися. І не забуть.

1968 ______________________________ Назва поеми Райнера-Марії Рільке.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Кисельов Леонід Володимирович Тато оповідають