Катарсис

Катарсис (грецьк. kathаrsis – очищення) – у давньогрецькій філософії – сутність естетичного переживання, зумовлена звільненням душі від тіла, від пристрастей та насолод (Платон). Запровадив термін Аристотель у “Поетиці” для визначення трагедії, в якій відбувається очищення емоцій мистецтвом (вона “за допомогою жалю і страху відтворює катарсис подібних афектів”). Більшість мистецтвознавців розглядає К. в етичному аспекті, виповненому естетичним смислом, коли реципієнт страждає разом із літературними персонажами. Першим такий

погляд обстоював Маджі (1550), його поділяли класицисти, Г.-Е.

Лессінг, Г.-В.-Ф. Гегель та ін. К. у драматичному та прозовому творі пов’язаний з композицією, з напруженими колізіями сюжетних ліній, які розв’язуються надто драматично (фінал повісті У. Самчука “Марія”, де батько змушений вбити здегенерованого сина, а сам податися безвісти).

У поезії К. реалізується через градацію, напружену динаміку ліричного сюжету, завершувану “вибухоподібною” кінцівкою, пуантом, що має здебільшого стисле, подеколи афористичне формулювання. Такий принцип властивий переважній більшості поезій Є. Плужника, О. Близька,

Ліни Костенко та ін. Класичним прикладом К. в ліриці може бути вірш Д. Фальківського “І вперше вдарили гармати”, де за допомогою ненастанних анафоричних прийомів (на початку чотирьох строф) витворюється потужне поле переживання трагедії аморальної громадянської Війни, розв’язуючись у пуанті думкою глибокого філософського узагальнення:

А там, де льон мережить тіні.

Чиясь розбита голова

Вп’ялась очима в небо синє,

Проклявши людськість і права.

Основа К. вбачається у віршованих творах певної строфічної будови (сонет) та жанрових різновидах (балада, драматична поема і т. п.). К. присутній здебільшого і в новелі (проза), і в трагедії (драма) та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Катарсис