Картини української природи в повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”
Бербер любить пустелю Сахара. Казахам тоскно у наших невеличких гаях. І не лише тому, що вони звикли до своїх краєвидів. Просто вода річок або колодязів цієї місцини з дідів-прадідів ввійшла до крові народу, а очі призвичаїлися бачити або гори, або розлогі степи, або нескінченні заполярні низини. Адже Батьківщина – не місце проживання, а наша душа й тіло.
Так само, як ми – її жива і часом мисляча частка.
Із цього і почну розповідь про те, що й чому змалював Гоголь
Думають, на деякий час, насправді – назавжди.
Перший ранковий вітерець спустився кронами дерев, і настав час прощатися з милим, затишним двором, у якому затісно було козацькому серцю.
І ось перед нами величний опис степу, нічийого, серед якого народжувалися та виховувалися оті незвичайні характери – такі ж могутні, неозорі простому людському оку. Цей опис відомий усім, хто читав “Тараса Бульбу”, тому й немає потреби його наводити.
У степу звідкіля не візьмись – татарин, у характері Андрія, викоханого цим безмежним степом, теж виявився смертельно небезпечний ворог…
Не думаю, що письменник змалював отой безмежний простір для того тільки, щоб показати місце дії або дати читачам насолоду красивим описом. Ні, скоріше автор і сам відчував нерозривний зв’язок між людиною і її рідною землею. Адже картини української природи необхідні для справжнього розкриття характерів героїв повісті, а краще сказати, українського національного характеру.