Поема І. Котляревського “Енеїда” написана у травестійному дусі, тобто поет використав відомий сюжет давньоримського автора Вергілія.
Так, хоча дія відбувається в античні часи, а головними героями є троянці, але в усьому – у побуті, у характеристиці героїв, у авторських поясненнях – читач бачить Україну. Мені навіть здається, що за цією книжкою можна писати посібник з народознавства. Скільки українських страв тут перераховано! Ось, наприклад, що їдять небіжчики у Плутоновому палаці:
Сластьони, коржики, стовпці,
Вареники
Пухкі з кав’яром буханці…
І боги, і земні мешканці носять український одяг. Юнона ховає волосся під кибалку. Сестра Дідони Ганна танцювала з Енеєм “в червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фаналевій”.
Козаки, пливучи морем, співають українські історичні пісні, як і личить козакам: про Сагайдачного, про Січ, про полтавський бій проти шведів. У пеклі під час перебування там Енея трапились вечорниці: дівчата грали у “ворона”, співали весільних пісеньок, колядок, “палили клоччя, ворожили, по спині лещатами били, загадували загадок”.
У мешканцях пекла можна пізнати українців
Взагалі, автор дуже часто згадує про Полтаву, міста та селища поблизу Полтави, бо сам жив там. Приготування латинів до війни нагадує йому збирання полків у Гетьманщині, а Мезентій Тірренський попереду латинського війська – немов полковник Лубенський перед Полтавським полком.
Сівілла згадує основні події української історії, оповідаючи Енеєві про своє довге життя. Сама вона дуже схожа на Бабу Ягу з народних казок. А насправді
Є звичайною ворожкою. У її розповіді про своє ремесло відбилися віра українського народу у силу різних сільських лікувальниць.
Цей довгий список можна продовжувати. Описані І. Котляревським давні античні часи нагадують українське життя XIX сторіччя. І в цьому нічого немає дивного. І. Котляревський, обравши відомий сюжет, хотів ознайомити читача зі своєрідним життям, мовою, традиціями українського народу, бо сам він любив і поважав їх.