Карло Каладзе Пісні з-над Дніпра Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан.
Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади.
К.:Дніпро, 1975 Хіба далеко дніпрові береги? Неначе й далеко Дніпра береги,
Ген-ген за степами, горами, полями,- Неначе й далеко Дніпра береги, Та швидко майнули узгір’я під нами, Вершин моїх рідних сліпучі сніги.
Над степом старим, над новими садами Лечу я,- і сяє земля навкруги. Неначе й далеко Дніпра береги… Та ось уже світяться хвилі Дніпрові Рожевим світінням ясної пори;
Я бачу Дніпро в його
До Канівської пам’ятної гори. Дорожній знайомець наш, боцман смуглявий, Всміхаючись дружньо, підходить сюди. Блищать і шумлять за бортом пароплава,
Як лезом розсічені, шрами води, Мов шляху воєнного блиск величавий, Мов бесіди нашої світлі сліди…
І раптом проказує боцман смуглявий, Замислено дивлячись в даль, як завжди: – Могли десь героя ви нашого бачить… Щоб нам пояснити неточні слова, Точнішого виразу він ужива: – Я вас про Бакрадзе розпитую, значить. І думка у мене відразу сплива: – Я знаю, де з ним ви здружились,
Навік поріднила вас путь бойова. Дніпра береги і далекі неначе… Ми в полі зустрілись, як давні знайомі. Схвильовано й радо нам руку потряс
Старий хлібороб, всій країні відомий. Він згадував спільників дальніх не раз: – Як друг мій з прополкою впорався в “Шромі”? Як в нього ростуть евкаліпти при домі?.. Питанням одним я проймався ввесь час: – Чи берег Дніпра так далеко від нас? Кобзар награє на бринливій бандурі
Минувшини думи, гучні й запальні; У відповідь їм звучно дзвонить пандурі1, Лунають співців незабутніх пісні,- Вони, непоборні, крізь хмари та бурі Уже провіщали світанки ясні.
Прикуті до скелі Кавказу герої Могутнє натхнення дали кобзарю; Грузинський пандурі в час пітьми лихої Прославив над зубівським шляхом зорю.
Ось так двох народів співці два чудові Знайшли у минулому спільні шляхи. Тепер наша спільність – ключ слави й снаги Геройських боїв і трудів на будові.
Неначе й далеко Дніпра береги,- Хіба не близькі береги ці Дніпрові? Квіти на руїнах В Києві на руїнах Хрещатика Посаджено квіти.
То не очі, сльозами обтяжені, Задивились на нас звідусіль, То не іскри пожарів незгашені Закрутили вогненну метіль,
То не кров тут струмками розлитими Червоніє й горить,- то не кров, То червоними, пишними квітами
Застелились руїни будов. Вітерцем бистрокрилим схвильовані, Посміхаються квіти мені,
Хоч над ними будинки зруйновані Ще мовчазно стримлять в вишині. Знаю я: ці руїни відродяться, Пережитого зникне і слід. Над Дніпром горде місто підводиться
В риштуванні великих робіт. Ні, не довго ще зяяти ранами Почорнілим, згорілим домам!
Пелюстками, устами духмяними Квітники вже всміхаються нам. Так поранений воїн всміхається, Переможець в тяжкому бою,-
Він бадьоро в майбутність вдивляється, В світлосяйну майбутність свою. Пісня будівників Будівникам Києва і Тбілісі Під небом Тбілісі доми гордовиті
Зростають, грузинським узором укриті,- І в Києві теж, після бур, після битв, Новітні будівлі сягають блакиті. Над містом гримить трудове гуркотіння, І зводяться стіни, й лягає склепіння, І, вгору піднісшись, сталева рука Кладе на підмурки гранчасте каміння. – О дівчино, полтавко смугловида!
Ви – справжній образ радості Давида. Я вас, як сяйво, в серці збережу! Ні, я не гнаний горем мандрівник, Що з батьківщини рідної утік,-
Ми з вами маєм батьківщину спільну, Могутню й світлу, радісну і вільну, Де людське щастя стверджено навік. Дивлюсь з любов’ю в далеч степову,- Єдиним серцем з вами я живу, Єдину маєм і мету, і вдачу,
Хоча і тут очима серця бачу Я рідних гір корону снігову. Ходім, красуне, аж до хмар злетім, Уклонимось узгір’ям золотим І там на їхнім пишнобарвнім лоні,
Оселимось укупі над Ріоні, І щастя увійде у наш просторий дім! Свою святиню – цих степів брокат, І променисті очі білих хат, І синій сад над пругом небосхила, І вітряка тонкі, мигтливі крила, І зубівських пісень високий лад,- В своєму серці ви збережете Отак, як я узгір’я золоте
Тут згадую й до нього серцем лину. Ми з вами спільну маєм батьківщину І славимо ім’я її святе! – 1 Пандурі – грузинський народний
Струнний інструмент.