Поміж липами, де блищить після зливи калюжа, двоє каченят прищухли, вчорашніх, тих самих, диких! Приблукалися звідкись, якимось десятим чуттям відчули, що їх тут ніхто не покривдить, і прижилися, обвиклись, знайшовши притулок біля людини. Як вони втямили, який інстинкт їм підказав, що людина, яка лікується, людина, якій болить, спроста не покривдить, бо в такім стані сама добрішою стає до всього живого? І механізатора ці дикунці не лякаються, тільки перекрякнулись про щось між собою, коли він зупинився зовсім близько від них.
Тривогу виявили,
А тепер от хотілось би. присісти та й рукою погладити цих заблуканих сюди каченят, що так по-рідному туляться одне до одного, нелякливо, незворушно защухли за крок від твоєї ноги.
1 небо із зірками