Відповідь на його Посланіе La poesie n’a pas la verite pour Objet, elle n’a qu’elle-meme Charles Baudelaire Ні, мій учителю і друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І невгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили, Що між собою в бій вступили. Одна з них – велетень-гнобитель, А друга – геній-визволитель; Його двосічна гостра криця Влучна, як з неба блискавиця; Але і велетень могучий В руці тримає меч блискучий? Страшні, тяжкі його удари, А ще страшніш таємні чари… Як маю я його цуратись
О, ні! Я, взявши в руки зброю, Іду за генієм до бою. […] І знаю я, що замість плати Мене чекають кари, страти… Та чи ж грізний удар обуха Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання Там відкупляє всі страждання. Бо то чуття свобідні, щирі Бринять у святобливій лірі. І прикро, як ураз зі мною Стають, немовби теж до бою, А справді для пихи своєї З порожнім серцем фарисеї І паперовими мечами Вимахують над головами. Хто кликав їх?
Чого їм треба? Чи хробакам потрібно неба? Нехай ідуть всі ті нездари На торговиці та базари Нікчемний крам, дрібні вигоди – От їх найвищії клейноди.
Але
Все неосяжне – охопити, Незрозуміле – зрозуміти! О, друже мій, то не дурниці. – Всі ті щасливі небулиці Про райських гурій, про нірвану, Про землю ту обітовану. Вони тягар життя скидають І душу раєм надихають. Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути? І чи можливо без утрати Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію – царицю Посміє кинуть у в’язницю? Хто вкаже шлях їй чи напрямок, Коли вона не зносить рамок? В ній всі краси кольори сяють, В ній всі чуття і змисли грають!..
[…] І ще скажу, мій славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих дум святі скрижалі, Всі наші радощі і жалі, Всі ті боління і надії І чарівливі гарні мрії, – Все, що від тебе в серце впало, Не загубилось, не пропало… Моя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)