Творчість І. Вишенського є одним з найвидатніших явищ давньої української літератури. Він був найпрогресивнішим, найближчим до народу літературним і громадським діячем кінця XVI – початку XVII ст. Основним у світогляді І. Вишенського є його глибокий демократизм, любов до простого народу, готовність завжди обстоювати його життєві інтереси. Сповнений гарячої симпатії до покріпаченого селянства, І. Вишенський з величезною силою висловив протест проти соціального поневолення. Послідовність демократизму І. Вишенського проявилася в тому, що він
У своїх творах письменник проголошував ідею демократичної безпастирськоі церкви. На його думку, люди повинні бути рівними, в однаковій мірі мати право брати участь у справах церкви, на принципах рівності вирішувати навіть догматичні питання. Ця особливість світогляду Вишенського, виражена в його посланнях, дає підстави говорити про міжнародне значення творчості видатного українського письменника. Як полум’яний патріот своєї батьківщини, І. Вишенський виступав проти польсько-шляхетської експансії на Україну.
Вірний син свого народу, він обстоював його
Саме слово “православний” у нього тотожне слову “руський”. На громадській діяльності і творчості І. Вишенського позначились і негативні риси його світогляду. Хіба не цими негативними рисами зумовлений той факт, що письменник замість практичної участі у безпосередній ідейно-політичній боротьбі на батьківщині обрав собі роль добровільного вигнанця, відлюдника, прирік себе на самотність, фізичні і моральні муки? Для І. Вишенського, аскета, який перебував на далекому Афоні, літературна творчість була найкращим засобом захисту свого поневоленого народу. Свої твори він надсилав на Україну.
Не випадково найбільш улюбленою формою його творів були послання – своєрідні відкриті листи, які в той час вважалися найоперативнішим жанром полемічної літератури. Перші з них написані ще до Брестської унії і спрямовані насамперед проти католицької церкви і проти того духовенства, що схиляється до католицизму. У дусі метафізичної філософії пояснює І. Вишенський, що таке правда і брехня. “Прелестию”, або брехнею, він називає віровчення католицької церкви, яке суперечить догматам православ’я: завданням католицької теологічної науки є перекручувати істину, а замість неї проповідувати брехню. З гнівом письменник викриває дії, спрямовані на покатоличення українців.
Католики примушують православних переходити на новий календар, розганяють праворлавні богослужіння, не дають дзвонити в свята за старим календарем, поганять і закривають церкви. Кровожерні єзуїти в ім’я найсвятішого папи саджають у тюрми, б’ють, катують і вбивають самовідданих патріотів. В “Извещении кратком” І. Вишенський правдиво змалював картину жорстокого терору, до якого вдалися єзуїти та світська влада напередодні унії. На початку 90-х років XVI ст. І. Вишенський написав “Послання до всіх в лядській землі живущих”.
У ньому письменник гостро нападає на духовенство й на світську владу і з їдкою сатирою показує їх життя. Автор викриває такі характерні риси польського панства, як пиха і чванливість. У своїй зарозумілості пани вважають себе вищими від самого Бога. Вони ведуть нечесне, паразитичне, розгульне життя.
Не менш критично висловлюється І. Вишенський про українських панів як про можливих захисників національно-релігійних прав народу. Вони також погрузли в честолюбстві і сутяжництві, дбають лише про свої інтереси. Але найбільшої сили гнів І. Вишенського набирає у викритті вищого українського духовенства. І. Вишенський піддав нищівній критиці не тільки католицьке та уніатське, а й православне духовенство. Причин для цього було більш ніж достатньо. З величезною силою й пристрастю обрушився письменник на унію та її “піклувальників” у “Посланні до єпископів”, написаному після Брестського собору.
І. Вишенський у цьому творі викриває мерзенне обличчя єпископів-ренегатів, справжні мотиви їх підступної діяльності. Привласнивши собі величезні церковні доходи, єпископи та архімандрити потопали в розкошах та розпусті. Вони самовільно розпоряджалися величезними маєтками і тисячами кріпаків. Закінчується твір словами, які показують упевненість письменника, що народ непохитний і не піде за слугами римського папи – уніатами: “Не надійтесь, влада світська, королі та всякі наставники і всякий слуга папи римського!..
Не надійтеся сьогодні, не надійтеся завтра, не надійтеся післязавтра, в будучині і навіки віків!” Як талановитий письменник, борець-патріот, І. Вишенський мав великий вплив на розвиток громадської думки і літератури як своєї епохи, так і багатьох наступних століть. З-поміж усіх письменників свого часу І. Вишенський найближче стояв до народу. Він очолював демократичну течію в давній українській літературі.
Творчість І. Вишенського і по сьогодні не втратила ідейно-художнього, пізнавального значення. Його послання – це немеркнучі літературні документи давноминулої епохи, що розкривають напружену боротьбу українського народу за свої соціальні права і національну незалежність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)