Іван Скала Поезії Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан.
Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Відвідини озера Разлів У кра? ю березового шуму, В хаточці, де протяг басував, Я стояв. Поринувши в задуму,
Там стареньку косу в руки взяв. Дощ проходив скісно по долині, Вітер грав під вирізним дашком.
В ту хвилину начебто дві тіні Знов пройшли багнистим бережком. Небом знову сиві хмари мчали, Вибігали тропи з мочарів…
Саме тут колись на берег стали Двоє руських добрих трударів. В закутку багнистому
Тут сховав вигнанця рідний край. Щосвітанку брав він косу в руки, І покоси клав косар оцей. Юний світ іскрився з-під перуки,
З Ленінових молодих очей. Біля лампи, тут, в нужденній будці, Де й стола не приладнать як слід,
Креслив він дороги революцій,- І по них в майбутнє рушив світ! Тут гриміли битви й перемоги, Били грози, падала роса, Але й досі в цій хатинці строгій
Ленінова збереглась коса. В сонці сяють ленінські дороги! Може Може, чуття таке вам не до звички,-
Не зарікайтесь, проте, на весь час, Що два гаптовані черевички, Як оченята,
Я, до кімнати ввійшовши навшпиньках, Зразу над ліжком дитячим хилюсь, Наче стираю з очей порошинки,
Марю і мрію хвилину якусь. Наче хтось втомлену голову гладить. Бачу, замріявшись в тиші кімнат,
Мовби тут досі тепліє і надить Ніжність рожевих малих ноженят. Може, це – прагнення, думка про ждане? Може, це – нагад про те майбуття,
Як молоком аж запахне духмяне, Мов сіножать серед літа, дитя? Може, не знали такого чуття ви,
Може, мовчить про таке чоловік,- Час не зітре із моєї уяви Образ один. Він лишиться навік. Там їх було, певне, більш од мільйону:
Білі, червоні, строкаті, ясні… Стиснув я груди з жалю і прокльону, Бачив, як там пломеніли вогні. Тяжко по серцю моєму ступали Ці черевички дитячі.
Колись Всі вони теж по лугах походжали, Ввечері скромно під ліжко тяглись. Я задививсь, повен болю і люті, На освенцімський бур’янник оцей,
Де дикі звірі, у чоботи взуті, Рвали й тягли черевички з дітей. Я там стояв біля тих черевичків. В них не було ні життя, ні тепла. Вийшли ми звідти.
Пташки невеличкі Грали над нами. Шипшина цвіла.
Може, з таким не прийшлось вам зустрітись, Та ви похилитесь в тузі, в жалі, Якщо вам десь припаде подивитись На отакі черевички малі,
Приязнь Буду для тебе недобрим другом, Ось моя рука: Буду для тебе недобрим другом. Хочеш хліба?
Холод мучить? Дам тобі хліба, риби вловлю, запалю тобі в грубці, Наготую дров на всю зиму. Дам тобі зазнати голосу й надії, Буду для тебе недобрим другом.
Чекаєш на віщого крука до свого віконця? Чекаєш на ластівку? Буду для тебе ластівкою й круком, Буду для тебе недобрим другом.
Дам тобі хліба, вловлю тобі риби, Але при потребі, ризикуючи життям, витягну Тебе з прогнилого дому достатків, Щоб зберіг ти своє просте серце.
Буду для тебе недобрим другом. Коли простуватимеш На верховини, Припну до ніг тобі найтяжчі пута.
Знайду в тобі тисячі ніким не побачених хиб, Вирву з твого серця всі похваляння, всі слова величань, Щоб ти завше стояв на початку, Стояв перед великим, досіль не звершуваним ділом. Буду для тебе недобрим другом.
Коли почнеш спотикатись,- Тягар, який тебе гнітить, я крадькома полегшу, А в очі глузуватиму з тебе,
З твого безсилля, з вутлості твоєї. Буду для тебе недобрим другом. Коли один залишишся,- Прийду, в кишені принесу крихтини тютюну,
Підтримаю тебе добрим словом. Недобрим другом я для тебе буду.