Іван Липа – У невідому путь

Іван Липа

У невідому путь

Черепаха з’явилася на світ у затишній долині, біля широкого ставу, що поріс очеретом. Цілі рої веселих комашок були їй солодкою поживою. Коли вдоволена, грілася проти сонця, – усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі.

Звідти щоранку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний. Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину… І полюбила черепаха сонце і місяць, і блакить небесну, і забажала до нестями пізнати їх.

Помандрувала в далеку, невідому путь…

Місяці переходила широку долину.. Усе журилася за поживою. Тихо, поволі полізла вгору, вище й вище… Обережно ступає, нога за ногою, впивається сильними кігтями в тверду землю, цупко за неї держиться, бо знає: як тільки зірветься з гори, то або зараз перевернеться на спину і так умре, або каменем полетить униз і там розіб’ється.

Смерть однаково неминуча їй – страшна і дочасна. Лізе вгору уперто, довгі роки, усе поволі, усе обережно, посуваючись нога за ногою. Постаріла, мохом поросла. І чим вище підіймається, тим менше знаходить собі поживи, тим слабше гріє сонце її холодну кров, і тим далі од гори одходить небесна

блакить.

Лізе ще довго-довго… Терпить голод і холод, зневіряється потроху в своїх силах, частіше повертає голову, щоб подивитися в теплу долину повну поживи й безжурного життя. Вернулась би назад, – так не може спуститися з крутої гори, бо зараз же покотиться каменем і буде їй смерть.

Лізе знову угору, а дивиться вже у долину… А коли, зовсім знесилена й зневірена, стала на саме верхів’я, то побачила: Холодне сонце стоїть високо-високо, світлий місяць сходить далеко-далеко, а блакить небесна аж за місяцем і за сонцем…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Липа – У невідому путь