Іван Франко
ТОВАРИШАМ IЗ ТЮРМИ Обриваються звiльна всi пута, Що в’язали нас з давнiм життем; З давнiх брудiв i думка розкута – Ожиємо, брати, ожиєм! Ожиємо новим ми, повнiшим
I любов’ю огрiтим життєм; Через хвилi мутнi та бурливi До щасливих країв попливем. Через хвилi нещасть i неволi,
Мимо бур, пересудiв, обмов, Попливем до країни святої, Де братерство, i згода, й любов.
Ми ступаєм до бою нового Не за царство тиранiв, царiв, Не за церков, попiв, анi бога, Нi за панство неситих панiв. Наша цiль – людське щастя i воля,
Розум владний без
Хоч по трупах наперед ступати, Нi на крок не вертатися взад. Се ж остатня вiйна!
Се до бою Чоловiцтво зi звiрством стає, Се поборює воля неволю, “Царство боже” на землю зiйде. Не молiться вже бiльше до бога: “Най явиться нам царство твоє!” Бо молитва – слаба там пiдмога,
Де лиш розум i труд у пригодi стає. Не вiд бога те царство нам спаде, Не святi його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде, Сильна воля i спiльний наш труд.