Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте, скромно одягнений, – він тихий і зовсім непомітний, поки мовчить. А заговорить – і вам стане тепло і ясно од світла його очей. Сильна, цільна натура, що гордо вийшла з житейського бою! Бачиться мені в образі бідного апостола: сидить в убогій хатині і плете рибацькі сіті.
Плете сіті, пише поему “Мойсей”. Франко став новатором у галицькій літературі. Не тільки у формі чи творчій манері, а й у своєму ставленні до фактів життя, які зображує. Наскрізь людяний –
Але щоб прийшло те сподіване щастя, треба докласти великої праці. Бо щастя не дається задарма. Франко – лірик високої проби, а його кращі вірші часто просяться на музику.
А ще – відомий громадський діяч, засновник радикальної партії, видавець газети “Народ”, дійсний член Петербурзької і Празької академій наук, почесний доктор Харківського університету.
Геній українського народу Іван Франко піднісся над століттями. Його “Вічного революціонера”,
А в бурі рев, як громи навесні Ламали твоїх велетнів корони, У твоїх верівках шукав я охорони.
Від цього велетня біжить шлях до села, до батькової кузні, в якій кувалися міць характеру й незламність духу Каменяра, криця й ніжність його поетичного голосу й слова. Як мудро сам народ наш у двох словах назвав творчість великого поета: “Франкова криниця”, тобто скільки не черпай з неї, а вона все одно лишається повною… Виховання його від самої колиски проходило в нужденній і строгій обстановці. Люба ненька співапа йому над колискою пісень – і про Ганнусю, і про Вінки… Іван Франко сам згадує про це у своєму вірші “Пісня і праця”, в якому ненька рідна весь час йому повторювала: “Синку, кріпися!
Адже ми з тобою простого роду, тож тільки працею і можемо жити та існувати”.
І він працював. І все життя його – праця. Титанічна, самозречена, виснажлива. Заради нового життя, нового добра у світі і на рідній землі.
От треба тільки розбити тверду скалу неправди і пробитись до світла, хоч би довелося вкрити кістками шлях до того омріяного життя. Могутнім акордом лунає та свята віра у Франкових “Каменярах”…
Ø Нам би тої віри, тої впевненості, тої снаги у боротьбі…
Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. Є у Франка чудова річ – лірична драма “Зів’яле листя”. Прочитаєш її і задумаєшся: то хто Франко – поет боротьби чи поет-лірик, співець кохання?..
Поміж багатьох різнопланових і різножанрових творів Івана Франка виділяється лірична драма “Зів’яле листя” – збірка неповторних поетичних шедеврів, у якій ми відкриваємо багатий інтимний світ поета, його “незагоєні рани, невтішні болі, завмерле в серці кохання”. У центрі драми – невимовні страждання ліричного героя, оскільки кохання його безнадійне. Страждання і болісні роздуми, надії та розчарування, біль, трепетна ніжність і жаль за втраченим – ці глибинні почуття зраненої душі залишив нам поет у “жмутках” “Зів’ялого листя”.
Перший “жмуток” збірки – це веснянки, життєствердні мотиви “молодої любові”. Палка і незнищенна пристрасть звучить у віршах “Не знаю, що мене до тебе тягне”, “За що, красавице, я так тебе люблю”, “Як на вулиці зустрінеш”. Ліричний герой кохає і страждає, але не проклинає ту, яка завдає йому цих страждань, тому що без неї життя втрачає сенс:
Що мені без тебе щастя? Звук порожній і мана! Що мені без тебе горе? Щедра і йому ціна. Любовна лірика збірки “Зів’яле листя” вражає силою і глибиною почуття.
Все, що є у нашій мові найніжнішого, все багатство почуттів б’ється та пульсує з кожного рядка “Зів’ялого листя”. Його любов – “блідая, горем п’яна, безнадійна”, його любов – це той, “найкращий спів, що в час вітхнення сниться”, а кохана – “дівчи-на-зірничка”, красу якої “…переллю в пісні, Вогонь очей – в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст – у ритми голосні”. Полонять нас коштовні ліричні перлини другого “жмутку”: “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Червона калино, чого в музі гнешся?”, “Чого являєшся мені у сні?”.
У віршах третього жмутку – відчай ліричного героя, який втомився жити. Він спустошений і надломлений, душа виснажена і мертва (“Вона умерла – ні, се я умер”).
Збірка “Зів’яле листя” – нев’янучий вінок пісень великого Каменяра, який поет сплів зі свого кохання, своїх потаємних поривів і мрій, своїх туги та болю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)