ІВАН ДРАЧ СЛЬОЗА ПІКАССО Мир разложил на части Пикассо.
Слеза стекает. Разложи! Попробуй! Евг. Винокуров І Літо пилося, літо їлося,
Літо кипіло вишнево, лутово, Густо сміялося, половіло, Переморгувалось зеленоброво. А ми за руки, аж пальців хрускіт, Аж регіт звивався під пахви осик.
За хвилями книг, в сторінковім плюскоті Відкрили шалений його материк. І раптом у гаморі магазиннім
Все спалахнуло, аж день злякався! Все стало синім, місячно-синім – Засвітилась сльоза Пікассо. І зайнялися в дівчини зорі, І прикипіли карі: “Та ну!!”
Тонуть
Передані сльози оркестрам і лірам, Митцям передані, бо людям ніколи,- Художники плачуть “Королем Ліром”, “Снігами Кіліманджаро” і “Гернікою”… Ill Пройшов крізь Сезана, Моне і Мане, “Валькірією” захлинувся в Одесі…
Майнуло – і він мене промине, Чи я загублю його десь. Всякі пророки злісно шептали: “Він шизофренік, не йди в його очі”.
І поетичні муки танталові Злякано врочили. Та в серці цей каторжник, чорт в синцях, Денно і нощно мне глину й залізо.
Чорна фуфайка йому до лиця, “Юманіте” у кишені навскіс. Атомні сльози течуть в імлі На чистий пензель солоною правдою. Він сам – геніальна сльоза Землі
В штанах, замурзаних райдугою!