У багатьох творах Г. Косинки відчутний подих майстрів слова минулого, але передусім наявна глибока індивідуальність творчого обдарування митця. Не встигнеш збагнути, як нестримно й владно поглинає тебе життєво-правдива атмосфера твору, земна сила відточеної фрази, образне багатство мови, уміння створювати яскравий художній тип, зібравши в ньому найістотніші, найхарактерніші риси певного життєвого явища.
Уперше надруковано у львівському журналі “Нова культура” (1922, № 2).
Виправлену й відредаговану автором новелу опубліковано
1924 р. М. Рильський писав: “Григорій Косинка весь виявляється на естраді, коли він публічно щось читає. Чи то буде його власне оббризкане радісною поранковою росою “В житах” (радісне і в трагізмі своєму), чи то Васильченкова меланхолійна “Мати”. Голос Косинки бринить однаково молодо”.
Читав Г. Косинка, на прохання слухачів, новелу “В житах” часто. Максим Тадейович написав навіть епіграму з цього приводу:
Це все було страшенно просто –
Хита і
Читав про це разів ти зо сто,
Та не читай сто перший раз.
“Дорогий мій Максиме,- писав Г. Косинка,- я відповім вам рядками з вашого вірша, що ви мені його якось читали: “… і навіть невблаганний критик мене, як сонце, веселить”. А назвіть мені твір, який полонив би слухача хоч сто разів?”.
Новела викликала багато нарікань з боку критики. На літературних вечорах слухачі цікавилися: “Чому вашу увагу привернув такий сюжет? Навіщо з дезертира робити героя художнього твору?”.
Г. Косинка відповів: “Я вважаю, що письменник повинен правдиво відображати дійсність, історію наших часів. Дезертири були, і я їх не обминаю, як не обминав босяків М. Горький. Художня форма допомогла яскравіше розкрити психологію дезертира, цю прикру у свій час дрібницю.
Що він у порівнянні з героїчними діями нашого народу”. На те око художника, щоб помічати дрібниці, і ті, що сприяють, і ті, що перешкоджають нам будувати нове життя.