Історичні умови XIV-XVІІІ століть

Історичні умови XIV-XVІІІ століть

Соціально-економічний розвиток Русі у цей період був надзвичайно складним. Татаро-монгольська навала, розорення Подніпров’я і встановлення васальної залежності руських князівств від татар завдали сильних ударів по розвитку Південно-Західної Русі. Галицько-Волинське князівство через свою територіальну віддаленість мало змогу довший час чинити опір татарам.

Але йому доводилось також чинити опір й іншим загарбникам – угорським, німецьким, польським.

Через ослаблення Русі, яке переважно було

наслідком монголо-татарської навали, українські землі були розірвані між литовськими, польськими й угорськими феодалами, султанською Туреччиною та її васалом – Кримським ханством.

У XIV столітті більшу частину українських земель – Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина – було захоплено Великим князівством Литовським. 1385 року була підписана Кревська унія, за якою Велике князівство Литовське і Польща об’єднуються. Це об’єднання допомогло Польщі заволодіти Галичиною.

У 1569 році в Любліні відбувся спільний сейм польсько-литовської шляхти, на якому була підписана нова унія. За її умовами

Польща і Литва об’єднувалися у єдину державу – Річ Посполиту. Причому Литва у цьому союзі зберігала повну автономію. З того часу більшість українських земель, які до того були під владою Великого князівства Литовського, опинилися під зверхністю Польщі.

Решта західних земель у цей час перебувала під владою Угорщини.

Розвиток культури на Україні у цей час значно ускладнився через феодально-кріпосницький та національний гніт. У XV столітті протест проти пригноблення значно посилюється: селяни масово тікають у південно-східні степи України. З утікачів створюється військове угрупування – козацтво, яке постійно перебуває у стані війни з кримськими татарами і турками і відбиває їх постійні напади на Україну.

Приблизно у середині XVI століття осередком українського козацтва стає Запорозька Січ.

У піснях та думах народ прославив героїв Запорозької Січі: Байду-Вишневецького, Івана Сірка, Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку та інших козацьких ватажків.

Кріпосницький і національний гніт українського народу під владою Речі Посполитої посилювався ще й релігійним: католицькі священики активно навертали до своєї віри сполонізоване українське населення. Після укладення Брест-Литовської церковної унії 1596 року, на якій було прийнято рішення про об’єднання католицького та православного християнських обрядів у єдиний спільний, частина українського вищого церковного духовенства і шляхти пристала до унії – розпочалося масове насильницьке навернення народу до унії.

Народний опір проти поневолення виливався у масові заворушення, які зрештою перейшли у повстання проти шляхти. Апофеозом народних заворушень стає Визвольна війна 1648 року під проводом Богдана Хмельницького. Ця війна охопила всю Україну, завдаючи величезних збитків Речі Посполитій, та уславилася переможними битвами.

Але ряд поразок козацтва наприкінці війни, і остаточна – 1651 року у битві під Берестечком, – які відбулися через брак військової потужності, врешті-решт призвели до приєднання України до Російської імперії, проголошене на Переяславській раді 1654 року.

Усе це призвело до того, що Україна потрапила на три століття у колоніальну залежність від Росії. ?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історичні умови XIV-XVІІІ століть