Укладачі рекомендаційних каталогів групують книги з основних розділів навчального курсу (стародавній світ, середні і нові століття, російська історія), виділяючи в особливий список твори переглянуті, але не схвалені (див., наприклад, критико-бібліографічний покажчик “Про дитячі книгах”). Зрозуміло, ця паліативна міра не могла призупинити випуск явно непридатною для юнацтва історичної белетристики, просякнуту часто-густо реакційними політичними ідеями. До початку XX століття на читачів обрушилася справжня лавина всіляких історичних
Як рясно була представлена на книжковому ринку така літературна продукція, можна судити по довідниках. З усього цього потоку до наших днів втрималися лише деякі книги, які витримали перевірку часом і по справедливості визнані класичними. До них відносяться в першу чергу (крім історичних романів В. Скотта, В. Гюго, О. Дюма, П. Меріме та інших авторів, про яких говорилося вище) романи і повісті Еркмана-Шатріана, “Марсель” Фелікса Гра, “Легенда про Уленшпігеля” Шарля Де Костера, “Спартак” Р. Джованьолі, “Овід” Е. Л. Войнич і деякі романи письменників слов’янських країн: “Фараон”
У такій угрупованню творів є, звичайно, відома умовність. Народно-героїчна епопея Костера і роман Войнич про героїчну особистості мають свої жанрові відмінності. І все ж ми включаємо їх у цей розділ, оскільки і в тій і іншій книзі дотримана часова дистанція, соціально-історичний фон позначений досить чітко. Підвищений інтерес у літературі та мистецтві до історичного минулого був викликаний не тільки необхідністю осмислити і популяризувати величезний фактичний матеріал, видобутий істориками, а й воскресити в пам’яті читачів героїчні епізоди боротьби народних мас за свободу і незалежність. Для прогресивних письменників це було тим більш актуально, що у Франції після розгрому Паризької комуни восторжествувала політична реакція; буржуазні історики фальсифікували революційні події і принижували їх значення в національній історії. В Італії, що звільнилася після довгої боротьби від австрійського панування, і в південнослов’янських країнах, що скинули з допомогою російських багнетів багатовікове турецьке ярмо, встановилася під егідою монархії влада буржуазії і великих поміщиків, які намагалися витравити зі свідомості своїх народів славні революційні традиції.
Чаяли державної незалежності і знайшли її лише в кінці 1918 року нинішні Чехословаччина та Угорщина, де прогресивні національні літератури розвивалися всупереч офіційній ідеології, нав’язаної династією Габсбургів. Не випадково в цей період (особливо в роки революційного підйому) російська молодь зачитувалася романами та повістями з часів французької революції та національно-визвольних рухів різних народів. Разом з тим перекладалися і романи з неприховано шовіністичної тенденцією німецьких письменників Фелікса Дана (1824-1912), котрий оспівував завойовницькі походи гунів і древніх германців (“Аттіла”, “Боротьба за Рим”, “Вірність до гроба”), Густава Фрейтаг (1816 – 1895) – із серії “Предки” і т. п. Слід зауважити, що в ті ж роки були популярні численні романи німецького єгиптолога Георга Еберса (1837-1898) з історії стародавнього і елліністичного Єгипту Сучасні рекомендаційні покажчики, складені стосовно до вимог радянської школи, включають і кращих іноземних авторів: М. Жітомірова.
Що читати по історії школярам 5-7-х класів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)