І. С. Нечуй-Левицький як художник і як мислитель цікавився не тільки сучасним життям і зазирав у майбутнє. Об’єктом його художнього дослідження була і складна, героїчна і трагічна минувшина нашого народу. Про неї розповідає письменник в історичних творах: романах “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”, казці “Запорожці”, драмах “Маруся Богуславка”, “В диму та в полум’ї”.
Події в романі “Князь Єремія Вишневецький” відбуваються в середині XVII ст. У центрі твору – нащадок славного Байди-Вишневецького,
Змальовуючи визвольну боротьбу народу під проводом Богдана Хмельницького, автор постійно наголошує на тому, що стати перевертнем, “одступити од своєї віри і мови” та ще й бути катом власного народу – то найстрашніше
Несповна розуму, слабкий на здоров’я, він швидко й помер”, як і батько, не переступивши сорокалітньої межі. “З ним і погас рід Вишневецьких, колись славний на Україні”.
У романі “Гетьман Іван Виговський” І. С. Нечуй-Левицький розгортає ще одну трагічну сторінку в історії України, збагачуючи читача маловідомою; свідомо замовчуваною довгі часи або перекрученою інформацією про політичну ситуацію в Україні в останні місяці життя Богдана Хмельницького та боротьбу за гетьманську булаву після його смерті.
У центрі роману – постать гетьмана Івана Виговського, який, хоч і не позбавлений недоліків, постає зі сторінок роману патріотом України, що хотів звільнити її від гніту Москви, бажав їй просвіти, хотів піднести Україну до рівня розвинених європейських країн.
Автор яскраво змальовує і постаті козацької старшини, відсутність єдності й одностайності серед них, їхню безчесність, жорстокість у боротьбі за гетьманську булаву.
Роман “Гетьман Іван Виговський” звучить пересторогою: братовбивчі сутички, пролиття братньої крові ніколи не принесуть добра, а лише велику Руїну.