Історичні пісні – ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичні особи. Історична конкретність змісту є найвагомішою підставою для виділення І. п. в окрему групу, що за структурними ознаками є сукупністю різнотипних жанрів, пов’язаних з історією. для класифікації І. п. найвідповіднішим є хронологічно-тематичний принцип. Найдавніший цикл складають І. п. з доби козаччини XV-XVIII ст. У ньому виділяються три основні теми – боротьба проти турецько-татарських нападників та польських і московських загарбників.
Кількісно меншу групу складає цикл І. п. про козацько-польські війни, події 1648-54, про Б. Хмельницького (“Чи не той то хміль”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люди”), М. Кривоноса (“Ой усе лужком та все бережком”), д. Нечая (“Ой з-за гори високої”), І. Богуна (“У Винниці на границі”, “Ой з-за гори чорна хмара”) та ін. У піснях цього циклу оспівано битви під Корсунем (“Засвистали козаченьки”), Жванцем (“Ой з города Немирова”), Збаражем (“Ой що то за хижка”), Солобківцями (“Ой як пішли козаченьки”) та ін. І. п. віддзеркалюють поступову колонізацію України московським царатом після Переяславської угоди. У них є нарікання на нерозважний союз з Москвою, що “занапастив Польщу / Ще й нашу Вкраїну” (“А вже років двісті”); на свавілля московських царів: Петра, “змії” Катерини, “вражої баби”, що сплюндрували козацький край, вкрили його горем; скарги на наївну довіру козацьких отаманів до загарбників (“Ой ви, хлопці-запорожці”, “Я сьогодні щось дуже сумую”, “Гей, на біду, на горе” та ін.). Особливо яскраво відбилися мотиви московської неволі в І. п., де мовиться про використання козаків у загарбницьких війнах, на “канальських роботах”, у болотах Петербурга і, врешті, про підступне знищення 1775 Запорозької Січі (“У Глухові у городі”, “Ой за річкою за Синюхою”, “В одно врем’я під Єлисаветом”, “Ой летить куля з ворожого поля”, “Ой ще й не світ”, “Світ великий, край далекий”, “Через сад-виноград”). Історичний пісенний літопис відобразив картину руйнування козацької України: розсіювання козаків за дунай, на Кубань, запровадження рекрутчини і кріпацтва (“Зажурився бідний сірома”, “Ой галочки-сизоперочки”, “А в неділю пораненько”, “добре ж було, добре”, “Вилітали орли”, “Гей, віють вітри”, “Поза садом-виноградом”). Поневолення України у другій половині XVII і у XVIII ст. спричинило народні повстання, оспівані в гайдамацьких піснях, опришківському фольклорі, в піснях про повстання проти панщини, про їх ватажків – У. Кармелюка, М. Штолу, Л-Кобилицю та ін. до цієї групи І. п. примикає змістом частина пісень про еміграцію до Америки.
Новітня доба національно-визвольної боротьби українців у XX ст. породила й нові цикли І. п., серед яких – пісні січових стрільців, що в широкому контексті пісень з часів 1-ої світової війни і тогочасних визвольних змагань мають цілком конкретний історичний зміст, є яскравим поєднанням народної і літературної творчості. Незважаючи на переслідування, вони збереглися у фольклорному репертуарі (“Молитва за Україну”, “Ой у лузі червона калина”, “Як з Бережан до кадри”, “Гей ви, стрільці січовії”, “Ой на горі, на Маківці”, “Ой та зажурились стрільці січовії” та ін.). Цілком свіжий пласт історичної пісенності сформувався у міжвоєнний період та під час загальнонародної збройної боротьби в роки другої світової війни і в повоєнний період, зокрема у західних регіонах України.
Тут історія визвольної боротьби вписала пісенну сторінку про звитяжців-бойовиків УВО й ОУН д. данилишина та В. Біласа, про трагічну загибель Є. Коновальця, про тріумф і трагедію Карпатської України (“Цього року сумні свята”, “В Закарпатті радість стала”, “А Тисою пливуть трупи”). В пісенній історії України поруч з козацькими, стрілецькими піснями з’явилися пісні про боротьбу ОУН-УПА (“Там на півночі, на Волині”, “Ой у лісі на полянці”, “Ішли селом партизани”, “Лента за лентою”, “Чи то буря, чи грім” та ін.). доля поневоленої України – це одна з центральних тем цього пласту історичної лірики (“Триста літ минає”, “Чи чуєш ти, друже, юначе”, “Сумний святий вечір у сорок сьомім році” та ін.). І. п. мають багато спільного зі змістом народних дум, але суттєво відрізняються від них формою. Вони менші за обсягом, переважно мають куплетну структуру, рівноскладовий вірш. Тільки найдавніші І. п. бувають, як і думи, астрофічними і навіть з нерівноскладовим віршем. Пісні мають сталу мелодію, яка формує, як зауважив Ф. Колесса, ритмічну структуру тексту, а в думах, навпаки, мелодія підпорядкована тексту.
Порівняно з ліричними піснями І. п. більші за обсягом і мають виразніший епічний характер, хоч виклад змісту в них, як і в ліричних, нерідко реалізується через художній паралелізм. Сюжет І. п. охоплює певну подію чи епізод, які висвітлюються реалістично, нерідко з романтичним ореолом, з гіперболізацією лицарських моральних якостей героя, наприклад, Перебийніс (Кривоніс), як легендарний богатир, “на капусту січе ворогів”, гине на полі бою від “срібної кулі”, хоч у дійсності він помер від пошесті. І. п. переважно складали учасники або очевидці подій. Тому в цих творах зафіксована правда образу епохи, історичної особи, ситуації. Термін “історична пісня” почали вживати з другої половини XIX ст. На початку XIX ст. її називали старовинною або козацькою піснею.
Першу І. п. (про Палія і Мазепу) надрукував разом із вісьмома думами М. Цертелєв у збірнику “Опыт собрания старинных малороссийских песней” (СПб., 1819), більші добірки маемо у збірнику М. Максимовича “Малорусские песни” (М., 1827), “Украинские народные песни” (М., 1834); І. Срезневського “Запорожская старина” (X., 1833-34); П. Лукашевича “Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” (СПб., 1836). Розмаїту добірку І. п. під назвою “думи і думки” було вміщено у “Русалці дністровій” (Будим., 1837). Перше найповніше, упорядковане за історико-хронологічним принципом, з багатьма варіантами і науковим коментуванням видання І. п. здійснили В. Антонович і М. драгоманов під назвою “Исторические песни малорусского народа”, (т. ІдІ. – К., 1874-75).
Продовженням цього збірника було видання М. драгомановим у Женеві праці “Нові українські пісні про громадські справи (1764-1880)” та “Політичні пісні українського народу XVIII-XIX ст.”. досі це зібрання І. п. та ще окремі збірники Б. Грінченка, Я. Новицького, д. Яворницького складають основний друкований фонд українських І. п. Серед дослідницьких праць цінні набутки залишили М. Костомаров, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)