Л: Добрий день!
Мп: Добрий день ( озирається) Хто ти?
Л: Я – лис.
Мп: Пограйся зі мною. Мені так сумно.
Л: Я не можу з тобою гратись. Я не приручений.
Мп: А що означає приручити?
Л: Це давно забуте поняття. Воно означає привернути до себе.
Мп: Привернути до себе?
Л: Так. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як Сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів.
Але, якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний
Мп: Я вже трохи розумію. Є одна троянда… здається, вона приручила мене…
Л: Можливо. На землі чого тільки не буває.
Мп: О, це не на Землі.
Л: На іншій планеті?
Мп: Так.
Л: А на тій планеті є мисливці?
Мп: Ні.
Л: Ну, це цікаво. А кури є?
Мп: Ні.
Л: Нема нічого досконалого на світі. Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, люди – на мене.
Усі кури однакові. І всі люди однакові. І мені трохи нудо. Але, якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби осяяне сонцем. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших.
Почувши чиїсь кроки,
Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш. Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру… (помовчав).
Будь ласка, приручи мене.
Мп: Я б з радістю, але в мене мало часу. Мені треба знайти друзів і узнати багато різних речей.
Л: Узнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, які продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів.
Як хочеш мати друга – приручи мене.
Мп: А що для цього треба робити?
Л: Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока буду поглядати на тебе, а ти нічого не казатимеш. Мова – це джерело непорозуміння. Але поступово ти сідатимеш ближче.
Я буду відчувати себе щасливим, готуватиму до зустрічей з тобою своє серце, і пізнаю ціну щастю. А потім … Я плакатиму по тобі…
Мп: Ти сам винен. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив.
Л: Ну, звісно.
Мп: Але ти ж плакатимеш.
Л: Ну, звісно.
Мп: Виходить, ти нічого не виграв.
Л: Виграв. Згадай, що я говорив про золоті хліба… Подивись на троянди.
Ти зрозумієш, що твоя троянда – єдина в світі.
Мп: Звичайний перехожий подумає про мою троянду, що вона така ж, як усі. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх. Бо я поливав її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою.
Задля неї я знищив гусінь, залишив лише двох, щоб вивести метеликів. Бо це моя троянда….Прощай.
Л: Прощай. Ось мій секрет. Він дуже простий.
Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно.
Мп: Найголовнішого очам не видно.
Л: Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу.
Мп: Моя троянда така дорога мені…
Л: Люди забули цю істину. Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого ти приручив.
Ти відповідаєш за свою троянду.
Мп: Я відповідаю за свою троянду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)