Індивідуалізм і його подолання в “Війні й світі”

А. П. Скафтьшов звернув увагу на провідну думку Толстого про те, що історична подія – стихійно складний, непередбачений результат свідомої діяльності всіх людей, рядових учасників історії. “По Толстому, в історичному процесі здійснюється схована провідна доцільність. Для кожної людини діяльність у її суб’єктивних цілях є свідомою й вільної, але в додаванні підсумків багатьох і різних діяльностей виходить передбача не й результат, що усвідомить не людьми, що здійснюють волю “провидіння”. Людина (по Толстому) свідомо живе для себе,

але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних загальнолюдських цілей…

Про учасників війни Толстой говорить: “Вони боялися, тщеславились, радувалися, обурювалися, міркували, думаючи, що вони знають те, що вони роблять, і що роблять для себе, а всі були мимовільними знаряддями історії й робили сховану для них, але зрозумілу для нас роботу. Така незмінна доля всіх практичних діячів. .. (Провидіння змушувало всіх цих людей, прагнучи до досягнення своїх особистих цілей, сприяти виконанню одного величезного результату, про яке жодна людина (ні Наполеон, ні Олександр, ні ще менш хто-небудь із учасників війни

не мав ні найменшого сподівання)”. Об’єктивні результати історичної діяльності людей не збігаються з особистими їхніми цілями й діями, і в цьому змісті ці дії є несвідомими стосовно непередбачених результатів

Наказу історичних героїв, полководців і государів не суть причини подій, воля однієї людини не може керувати волею мільйонів життів, а подія відбувається із взаємодії багатьох воль, по думці Толстого, що відстоює існування, історичної необхідності в діях народних мас

Думка про те, що об’єктивна закономірність “ходу історії” виражається в сукупній діяльності всіх людей, – сильна сторона історичної концепції Толстого, родинна історичним поглядам революційних демократів. Критика давно звернула увагу на значні зрушення у світогляді Толстого убік демократизму, що происшли на початку 60-х Років, зрушення, що виразилися у визнанні за народом вирішальної ролі в історичному процесі

Разом з тим Толстой залишився в полоні фаталістичних подань, уважав неможливим осягнути загальні початки розвитку людського суспільства. На питання “яка сила рухає народами?” він відповідав приблизно так: такою силою може бути тільки “провидіння”, що направляє людство до недосяжного для пас мети. “Фаталізм в історії неминучий для визначення нерозумних явищ (тобто тих, розумність яких ми не розуміємо)”, – говорить Толстой, відносячи до їхнього числа таке “противне людській природі” явище, як Війна. Товстої відмовився пояснити КОД європейських подій у період між Великою французькою революцією й катастрофою Наполеонівської імперії – рух мас народу із Заходу на Схід, Я потім зі Сходу на Захід. Товстої затверджує, що рух це відбулося тільки тому, що воно повинне було відбутися

Але, розділяючи фаталістичну ідею споконвічної зумовленості “ходу історії”, Толстой не знімав значення активного особистого початку в історії, сперечався зі східними фаталістами, що вважали, начебто зумовленість восторжествує й при повній байдужості людей, їхньої покірності й пасивності. Кожний учасник суспільної історії, ставлячи перед собою свідомі цілі й прагнучи їх досягти, діє вільно й тим самим відповідає за свої вчинки. По думці письменника, “нескінченно малий момент волі” забезпечує людині волю вибору, і тому він може сприяти здійсненню загальної необхідності. Звичайно, внутрішня воля не абсолютна, вона обмежена взаєминами з іншими людьми, але разом з тим воля кожного не зводиться до нуля, вона включається в загальну рівнодіючу. “Усяка історична подія є добуток того самого моменту часу, у якому виразилися нескінченно малі елементи волі всіх людей, отже, всі люди нерозривно зв’язані між собою кожним моментом часу

Про збіг поглядів Гегеля й Толстого по питанню про відношення “індивіда” до історії писали М. Рубинштейн, А. П. Скафтимов, П. П. Громов, Я. С. Лур’є. Учені відзначили подібність Толстого з Гегелем у твердженні, що в несвідомій діяльності людей проявляється воля “провидіння”. В “Введенні” до “Філософії історії” Гегель сказав: “…У всесвітній історії завдяки діям людей взагалі виходять ще й трохи інші результати, чим ті, до яких вони прагнуть і яким вони досягають, чим ті результати, про які вони безпосередньо знають і які вони бажають; вони домагаються задоволення своїх інтересів, але завдяки цьому здійснюється ще й щось подальше, щось таке, що приховано втримується в них, але не зізнавалося ними й не входило в їхні наміри”4. По Толстому, “провидіння”, по Гегелеві, “мироной дух” здійснює свої мети, використовуючи діяч пость людей, обумовлену частками інтересами

Але ці точки дотику Толстого з Гегелем не знімають глибоких розбіжностей між ними по питанню про співвіднесеність особистості й народу в історії. Дослідники звернулися до виявлення специфічних особливостей філософських концепцій історії в Толстого й Гегеля. “Відмінність, насамперед, у більшій послідовності толстовського детермінізму, – пише Я. С. Лур’є. – Підкоривши історію Світовому Розуму, Гегель, однак, зробив його представником “всесвітньо-історичних індивідуумів”, відводячи їм (наприклад, Наполеонові) найважливішу роль в історії. На такій же позиції стояв С. М. Соловйов”5.

Товстої ж заперечував піднесення героїв в історії. Уже в третьому томі, розвиваючи думку про те, що “цар – є раб історії”, Толстой указує: “В історичних подіях так звані великі люди є ярлики, що дають найменування події, які, так само як ярлики, найменше мають зв’язку із самою подією”.

В останньому томі він підкреслив цю думку дуже виразним порівнянням: “Наполеон в усі це час своєї діяльності був подібний до дитини, що, тримаючись за тесемочки, прив’язані усередині карети, уявляв, що він править…”. Звідси й протиставлення, дане в епілозі, історії “окремих осіб” історії “усіх, без одного виключення, всіх людей, що приймають участь у подіях”. Інтерес до “історії всіх”, до масових процесів в історичному розвитку, як помітив Я. С. Лур’є, і розділяє Толстого Сгегелем.

П. Громов звернув увагу на те, що “всесвітньо-історичні індивідууми”, найближчі осуществители цілей Світового Розуму, по Гегелеві, приречені на трагічне положення, тому що вони вгадують те, що не може бути зрозуміло всією сукупністю людей, “колективним суб’єктом”. “Трагічне протиріччя тут… у тім, що намечается новий щабель історичного розвитку, що більш чітко бачать великі люди, чим наступна за ними маса людей…”6. Дуже примітно це протиставлення “великих” діячів історії масі “звичайних” людей у Гегеля. І епохи історичних переломів, переходів від однієї історії до іншого виникають трагічні протиріччя, “великі зіткнення між існуючими, визнаними обов’язками, законами й правами й між можливостями, які протилежні цій системі, порушують її й навіть руйнують її основу й дійсність”.