З “Енеїди” І. Котляревського звучить голос епохи, коли в країні зростало і тріотичне піднесення. Автор у жартівливому тоні говорить майже про все, до почуття батьківщини. Троянська громада зі своїм поводирем Енеєм – це велике братство людей пройнятих спільною патріотичною ідеєю, зцементованих єдиним завданням і бажанням. З троянської громади особливо виділяються образи двох рядових бійців.
Хоча вони і не з “троянського племені”, “та в службі вірні козаки”, відважні юнаки, що зробили героїчну вилазку у ворожий табір
Ними керують патріотичні почуття, для блага батьківщини вони гідні на героїчні вчинки. Коли Низ одговорює Евріала від участі у небезпечній справі, нагадуючи про бідну матір, для якої він має жити, Евріал йому відповідає:
Де обшеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять.
Низ і Евріал добре розуміють свій громадянський обов’язок і підпорядковую йому особисті інтереси. Їхніми вчинками керує турбота про “обшеє
Любов до вітчизни де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат.
В їхніх образах поет підносить козацьку доблесть, відвагу. Разом з тим – Низ і Евріал – друзі вірні, віддані. Коли Низ висловлює бажання пробратися у ворожий стан, Евріал нізащо не погоджується пустити його самого:
Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і воду, На сто смертей піду з тобой.
В образах цих козаків поет показує бойову дружбу і взаємну виручку в бою характерні риси козацьких низів. Взагалі патріотичні мотиви звучать в “Енеїді” сильно й піднесено. Зі співчуттям і симпатією описує поет війну троянців з рутульцями, їхні успіхи й невдачі, Троянці й Еней для поета “наші”, “козарлюги”, смілі вояки. В народно-поетичному дусі змальовує Котляревський силу й могутність Енея в бою:
Махне мечем – врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки. Отчайдушні гуляки, троянці виступають як герої,
Коли треба захищати свою Воду. Ці бурлаки-побратими, раніше “моторні, швидкі, проворні” тільки для моєї вигоди, стають хоробрими, великодушними і навіть дисциплінованими незламними в присязі, вірними й волелюбними синами вітчизни, що
До останньої краплі крові “свою свободу боронити”. Вони перемагають і складніших ситуаціях. Їхні одчайдушність і лицарство тепер проявляються в гулянках, а на полі бою. На заклик Енея: “Козацво! Рицарі!
Храбруйте!” – відповіли ділом, а в навчанні були зразком ретельності й тямущості. Часто згадує тих, хто вкрив себе славою у боротьбі з ворогами вітчизни: Сагайдачного, Залізняка. Котляревський захоплюється мужністю й хоробрістю козацького війська і це захоплення поєднується у нього з патріотизмомдемократичного змісту.
Було полковник та лубенський Колись к Полтаві полк веде, Під земляні полтавські вали (Где шведи голови поклали) Полтаву-матушку спасать.
Пропали шведи тут прочвари. Ідея патріотизму в трактуванні Котляревського має не казенний, офіційний, а народний, демократичний зміст.