Дмитро Павличко – видатний український поет, який творив одночасно у високому філософськи, цінному літературно і зрозумілому для читача стилі. Навіть самі невеликі поетичні твори автора можна довго аналізувати, обдумувати і навіть піддавати критиці з різних позицій. Одним з таких віршів, які можна довго і з цікавістю аналізувати є вірш “Це ти створах мене таким” зі збірки “Покаянні псалми”.
Жанром всієї збірки цих віршів, у тому числі і вірша “Це ти створах мене таким”, є монолог. В цьому вірші автор розмірковує про себе,
Бог зовсім не відповідає автору на його звернення, та й по самому стилю вірша стає очевидним, що автор і не очікує такої відповіді, повною мірою використовуючи всі прийоми монологу.
Темою вірша є з’ясування автором суті своїх проблем. Він веде дискусію з самим собою, розмірковує
Основна думка автора вірша в тому, що він передбачає два варіанти – або все в цьому світі дано Богом, або Бог дає лише добро і світло, а людина вигадує собі складнощі і труднощі самостійно.
Автор використовує велику кількість художніх засобів, але в більшості випадків використовується художнє порівняння. Зокрема, автор порівнює свою душу з ламким склом, плоть з барахлом, яке розривається, а себе самого називає хитким, як терези.
Завдяки творчості Дмитра Павличка і, зокрема його віршу “Це ти створах мене таким”, ми можемо познайомитися з досить цікавими переживаннями і роздумами про життя від автора. Дмитро Павличко показав те, наскільки складно може бути людині справлятися з життєвими труднощами, як вона намагається звернутися до Бога, але в той же час за манерою письма і розпачу заклику до Бога помітно, що навряд чи автор дійсно чекає якоїсь відповіді.