Куліш був одним з найбільш активних діячів українського національного відродження. Працюючи над “Чорною радою”, він, хоч і жив у Петербурзі, постійно підтримував контакти з учасниками Кирило-Мефодіївського товариства. Члени цієї організації, справжня інтелектуальна еліта нації, прагнули всебічно осмислити історичну долю українського народу та визначити місце України у світі, передусім у колі слов’янських народів. Шукаючи відповіді на гострі питання сучасності, вони зверталися до осмислення різних етапів минулого.
Передусім
Характерно, що учасники Кирило-Мефодіївського товариства, хоч і просувались у своїх пошуках різними шляхами, приходили до дуже подібних висновків. Т. Шевченко у відомому посланні “І мертвим, і живим…” головною умовою українського відродження бачив загальнонародну єдність і злагоду.
Аналізуючи в “Чорній раді” один з епізодів української історії він вказує на роз’єднання як головну причину національного занепаду. Хоча, звичайно, позиція Куліша дещо відрізнялася від поглядів Шевченка.
Куліш не поділяв Шевченкового соціального ідеалізму. Змальовуючи раду 1663 р., він навмисне підкреслює фатальну роль простолюду. Для автора чорний колір позначає не лише соціальну приналежність учасників ради, а й виступає символом руїни та анархії, що зводить нанівець державотворчі задуми козацької еліти. Стихія й порив не творять державу, їм властиві мінливість і непередба-чуваність.
Натомість далекоглядний розум та копітка наполеглива праця – ось головні умови стабільності. Змалювавши різні українські сили, що не змогли дійти згоди, письменник вказав на їх принципову несумісність. Запорозька стихія і дрібний егоїзм простолюду, з одного боку, та державницькі, хоч у дечому й ілюзорні, задуми козацької еліти, з другого. Усе це врешті-решт, поряд із втручанням третьої сили – російського імперіалізму, який прагнув перетворити Україну на свою колонію, призвело до загальнонаціонального краху.
За Кулішем, українська Історія ніби приречена на фатальне кружляння по колу – доки не вдасться подолати “чорний” колір роз’єднання.
Однак Куліш далеко не песиміст. Історичний фаталізм долається в його романі оптимістичним образом “приватної історії”. На тлі драматичних соціальних зрушень, письменник у своєму романі змалював ідилічний світ вірного Кохання, де, на відміну від розірваного антагонізмами громадського життя, панують любов, мир і злагода.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)