Як можна охарактеризувати вираження И. Я. Франко: “…Малим ще хлопчам у мамині пісні заслухався я…”? Пісня, з якої мати ніколи не розставалася, залишила в душі малого Івана вогник любові до фольклору, що постійно харчував його творчість. Щонайніжніше Іван Франко любив народну пісню. Від нього записано й увійшло в скарбницю музичного фольклору кілька десятків оригінальних народних галицьких пісень
Перебуваючи в Києві (1885), поет наспівав Миколі Лисенко кілька своїх улюблених мелодій. Це були пісні “Про Довбуша”, “Пливе селезень
1894 року у Львові И. Франко очолив комітет, що централізував музичну фольклерную роботу. Завдяки ініціативі поета вийшло в мир наукове видання: “народні пісні з мелодіями”. Воно дуже різноманітне: від пісні до опери. У процесі освоєння поезії И. Франко музикантами першорядне значення
Його добутку “Місяцю-князеві”, “Не забудь юних днів”, “Це танучи стежечка”. Але найбільшу музичну славу принесла Франко його лірична Драма “Зів’яле листя”. Крім того, є опера “Золотий обруч” Лятошинского, написана за мотивами повести “Захар Беркут” і драматична опера Ю. Мейтуса – за мотивами драми “Украдене щастя”. Перу И. Франко належать 50 наукових праць, присвячених пісні
У Відні 26 листопада 1915 року професор, доктор філософії Йосип Застирец написав особистий лист у Королівську Академію в м. Стокгольм. Це був лист у Нобелівський комітет, у якому він пропонував кандидатуру И. Франко. Тому що “нагородження доктора Івана Франко Нобелівською премією буде мати велике значення не тільки для самої України, але також для Східної й Західної Європи”.
Цей лист надійшло в Стокгольм, на жаль, уже тоді, коли питання про премію 1915 року був вирішений. В 1916 році кандидатура Франко не розглядалася, оскільки в травні того ж року український поет умер, а Нобелівська премія посмертно не присуджується