Навряд чи найдеться людина, що не читав жодного твору Михайла Зощенко. В 20-30 роках він активно співробітничав у сатиричних журналах (“Бегемот”, “Смехач”, “Пушка”, “Ревізор” і інші). І вже тоді за ним затвердилася репутація прославленого сатирика
Продовжуючи аналіз зощенковских традицій у літературі й мистецтві, не можна не звернутися до творчості Володимира Висоцького (у його піснях перспективний образ героя-оповідача пісень). Настільки ж явні аналогії простежуються й при аналізі творчості Михайла Жванецького. Воно
Відзначимо насамперед спорідненість афористичних конструкцій, привівши на доказ кілька фраз: “Взагалі мистецтво падає”. “Тому, якщо хто хоче, щоб його добре розуміли тут, повинен попрощатися зі світовою славою”. “Дуже навіть дивно, як це деяким людям жити не подобається”. “Треба гідно відповісти на обгрунтовані, хоча й необгрунтовані скарги іноземців – чому у вас люди хмурі”. “От говорять, що гроші сильніше всього на світі. Дурниця. Дурниця”.
“Критикувати наше життя може людина слабкого розуму”. Непарні фрази належать
За веселим текстом його оповідань завжди звучить голос сумніву й тривоги. Зощенко завжди вірив у майбутнє свого народу, цінував його й переживав за його.