Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля

Надумавсь Вовк, що жить йому погано: Не з’їсть, не засне до пуття, Що вік його минає марно, Що треба кращого шукать собі життя… Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає,- Аж чує – на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала: – Ку-ку! Добривечір тобі!

А що се, Вовчику, чи не журба напала? Чи, може, підтоптавсь? – Яке там підтоптавсь! – до неї Вовк озвавсь.- Тобі усе, паньматко, смішки! А декому ні кришки: Тут думка неабияка Морочить козака.

– Скажи ж мені, нехай і я почую,- Зозуля каже,- що і як, Про що міркує неборак?

– Прощайте,- от що!. Помандрую,- Мовляє Вовк,- покину вас усіх. – От тобі й на!

Чи справді, чи на сміх? – Зозуля, сміючись, питає.- Вигадуєш ти, друже мій! – Розсердивсь Вовк та й каже їй: – Які там вигадки! Либонь, не знає, Як кожен біс мене ганяє,- Хотіли б навіть вбить! Ні, годі вже мені терпіть Таку лиху годину…

Попхаюсь, серце, на Вкраїну,- Хороша, кажуть, сторона: Життя таке, що на! Там люди не страшні, шанують, привітають; Собаки там нікого не займають,- Живи як хоч, де хоч ходи, Не сподіваючись біди. – А Вовчі норови ти де подінеш? – Пита Зозуля.- Тут покинеш? – Бодай тебе, Зозуленько моя! – Сміється

Вовк.- Вигадуєш дурниці… Хіба ж Вовки – Лисиці, І я, мов, і не я?.

Був Вовком я і Вовком буду – Довіку і до суду! – Ой Вовче, Вовче, не хвались,- Промовила Зозуля,- стережись! Ось не мандруй ти здуру, Бо здіймуть з тебе шкуру.

Не забувайте, земляки: Є й між людьми такі Вовки,- Про других – де тобі як виють, А самі ж лихо діють.

[1864-1872].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля