Джерелом для роману послужило оповідання Полібія, античного історика II століття до н. е. С., дочка карфагенского воєначальника Гамилькара, і лівієць Томлю, проводир повсталих воїнів, – особистості історичні. Флобер з’єднав їх у любовній колізії, бажаючи злити воєдино політику й психологію, історію й містику. “Дитина й варвар (первісна людина) не відрізняють дійсного від фантастичного”, – писав Флобер, і ця думка була для нього ключовий у зображенні Саламбо. Дочкою Гамилькара володіє дивне томління, незрозуміле їй самої, анітрошки
Вона служить богині Танит і тривожать її не найманці, що осаджують місто, а хвороба священного пітона, уособлення могутньої богині, з якої вона відчуває містичний зв’язок. С. нудиться очікуванням любові, що переходить у релігійну екзальтацію. Бажання її здобувають містичний характер: вона прагне проникнути в таємниці світового життя й бачить у сні, як зірки котяться в неї під ногами. До свого наставника жерцеві-євнухові Ша-габариму, що присвятив себе Танит, С. випробовує ненависть, змішану зі страхом, і разом з тим щось схоже на любов
Всі
Шагабарим посилає С. до Мато за заим-фом. Мато давно вже любить С., він підкоряє її своєї любові. С. викрадає дорогоцінну святиню, але після цього кінчаються її чудесні сни
Гамилькар щасливий поверненням заимфа, однак, глянувши на розірваний ланцюжок на ногах дочки, розуміє, якою ціною отримана святиня, і відразу обручає дочка з нумидийским царем Нар-Гавасом, давно закоханим у красуню-жрицю. С. умовляє Нар-Гаваса вбити Мато, обіцяючи в нагороду свою любов. Нар-Гавас заманює Мато в пастку й бере в полон. Під час весільного бенкету з’являється знівечений катуваннями Мато й умирає на очах у С., а слідом за ним смерть наздоганяє С. “Так умерла дочка Гамилькара за те, що торкнулася покривала Танит”, – фраза, що завершує роман.
Метафори в сучасному житті, уважав Флобер, – реальність для первісних людей. С. насправді не може жити без Мато, хоча й не розуміє цього. Прозу роману порівнювали з масивними бронзовими барельєфами, що запам’ятали шалені страсті, жорстокість і дику волю людей, що исчезнули в глибині століть
За мотивами роману було написано шість опер, у тому числі композитором Рейером (1890), і один балет. М. П. Мусоргский три роки працював над цим сюжетом, закінчив лібрето, куди включив вірші російських поетів, написав музичні номери, але задум залишився незавершеним. Музика “Саламбо” була використана композитором в опері ” Борис Годунов “.