Нора молода жінка, дружина адвоката Торвальда Хельмера, мати трьох дітей. Зав’язка драми відбувається як би у двох тимчасових планах, у яких Н. живе. З одного боку, вона завжди пам’ятає про свою давню подвиг-провину (підробці підпису померлого батька для порятунку важко хворого чоловіка).
З іншого боку, Нора поглинена нехитрими, але цілком реальними турботами про будинок і сім’ю, про благополучне й комфортне існування. Художня сила образа полягає в тому, що, виявившись у ситуації “соціальної героїні”, Н. рішуче не вписується
Але особливість Нора як героїні в тім, що у відмінність, скажемо, від Гедди Габаер вона прямо на очах у глядача міняється й розкривається з несподіваної сторони. Колись вона мала мужність піти на злочин в ім’я близьких і багато років жила пам’яттю про свою провину, виплачуючи таємно від чоловіка суму боргу. Але з появою традиційного для Ибсена фатального
И тоді з’ясовується, що затишна, спокійна, ніжна жінка – тільки видимість. Її суть визначиться поступово й стане явної, коли розсіються її надії на те, що, довідавшись один раз про всім, Хельмер стане пишатися нею. Н. розуміє, що перемінилася, і більше не може відігравати роль щасливої, небагато легковажної господарки “лялькового будинку”. Це негайно віддаляє від її не тільки чоловіка, але й дітей. Звичайно, Драма Н. торкнулася й Хельмера, людини по-своєму, може бути, чималого, але щиро не готового зрозуміти (не те що вибачити) її вчинок.
Н. жіночна й тендітна зовні; культивируемий чоловіком образ куколки-белочки, маленької марнотратки – це скоріше мимовільне подигривание з її боку. У сутності вона насамперед людина, орієнтована морально.
Коли ж виявилося, що її подання про життя наївні, детски й неправильні, вона насмілюється зробити чесний і правдивий висновок пр самій себе: вона не має права бути ні дружиною, ні матір’ю. Вона взагалі ще тільки “починає бути”. І тому Н. іде. Якщо її відхід із сім’ї – не істерика, а Нора саме врівноважений, швидко й чітко діюча людина, то вона не повернеться.
Нова Нора цієї сім’ї – і не тільки чоловіка, але й дітей – не знає. Звичайно, для сучасників Ибсена такий фінал був неможливий
Автор навіть придумав іншу мелодраматичну розв’язку: Н. не йде, а в останній момент зупиняється, як би передумавши. Нічого більше неприродного, руйнівного для такої героїні бути не може. Однак “поганий” кінець не влаштовував не тільки сучасників Ибсена.
Дотепер у театрах його домисливают часом як “благополучний”: Н. все-таки в останній момент не зважується піти від дітей і “” чоловіка, щовиправився. Цікаве продовження сюжету запропонував сучасний датський драматург Эрнст Бруун Ольсен у п’єсі “Куди пішла Нора” (1967): героїня виявилася на “дні” суспільства, але, будучи цілком заможної й вільної, вона живе разом зі злодіями й повіями, чесно трудячись на фабриці. Хельмер намагається неї повернутися