Герой трагедій Софокла “Цар Эдип” і “Эдип у Колоні”

Эдип герой древніх епічних пісень, відгомони яких зустрічаються в Гомера в “Илиаде” і “Одиссее”. Перша трагедія Софокла має на увазі наступну передісторію: фиванский цар Гавкіт зазіхнув на цнотливість юнака Хрисиппа, сина пануючи Пелопса. На кару за це в нього і його дружини Иокасти не народжувалися діти.

Коли він звернувся до Дельфийскому оракула, Аполлон йому відповів, що якщо в нього народиться син, він уб’є батька. Коли в царя все-таки з’явився син, мати Иокаста за наказом Гавкаючи віддала дитини із проколотими ступнями

рабові-пастухові, щоб той викинув його в безлюдному місці

Пастух зглянувся над дитиною й пері дав його іншому пастухові, що служив коринфскому паную Полибу. Тому що Поліб і його дружина Меропа були бездітні, вони взяли дитину й виховали як сина. Хлопчик, названий Э. через проколоті ноги, що здулися, виріс, і один раз на бенкеті його докорили незаконним походженням. Э. відправився в Дельфи, щоб довідатися правду, але Аполлон не відповів на його питання, а замість цього пророчив, що він уб’є власного батька й жениться на матері. Уважаючи Поліба й Меропу своїми родителями, Э. вирішує не вертатися в Коринф.

Недалеко

від Дельфів, на вузькій дорозі Э. зустрів Гавкоту на колісниці. Той образив і вдарив Э., і юнак, не знаючи, що перед ним батько, убив його.

Виявившись поблизу Фив, Э. зштовхнувся із чудовиськом Сфінксом, що задавав всім минаючу загадку, а потім убивав їх, тому що ніхто не міг неї розгадати. Загадка звучала так: “Хто ходить ранком на чотирьох ногах, удень на двох, а ввечері на трьох?” Э. зрозумів, що мається на увазі людин у його дитинстві, зрілості й старості. Почувши розгадку, Сфінкс кинувся в прірву, а фиванци поставили Э. царем замість убитого Гавкоту й женили на вдові Гавкаючи Иокасте.

Від цього кровозмісного шлюбу народилися сини Этеокл і Поліникнув і дочки Антигонів і Ємену. Діти вже виросли, коли Фиви вразила страшна епідемія

У пролозі трагедії “Цар Эдип” громадяни Фив звертаються по допомогу до Э. як мудрого правителя, але Э. уже раніше послав у Дельфи з питанням, як урятувати місто, брата Иокасти Креонта. Після повернення Креонт повідомляє, що Аполлон вимагає стратити або вигнати вбивць Гавкаючи. Э. вимовляє прокльону на адресу вбивць і починає їхній розшук. Насамперед він викликає знаменитого віщуна Тиресил, що, однак, не бажає назвати вбивць.

Э. наполягає й загрожує йому, і тоді Тиресий повідомляє Э., що він і є вбивця Гавкаючи до того ж кровосмеситель. Э., проявляючи не кращі риси характеру самовпевненість і запальність, обвинувачує Тиресия й Креонта в змові з метою позбавити його влади. Иокаста втручається, щоб примирити їх, і істина починає поступово розкриватися

У результаті допиту двох пастухів, один із яких колись передав Э. іншому (він же був свідком загибелі Гавкаючи), страшна правда розкривається повністю. Иокаста в жаху кінчає життя самогубством, а Э. вибирає для себе, як він уважає, ще більш тяжке покарання. Він іде у вигнання. Трагедію “Цар Эдип” Аристотель уважав кращої із всіх трагедій, а образ Э. розцінював як найбільш яскраве втілення трагедійного характеру

Смерті Э. присвячена трагедія “Эдип у Колоні”. У ній Э., уже глибокий старий, після багаторічних скитаний у супроводі дочки Антигони приходить до священного гаю в Колоні – пригороді Афін. Тут, де шануються Евмениди, Аполлон обіцяв йому смерть – кінець його страждань.

З’являється дочка Э. Ємену й повідомляє про сварку братів Этеокла й Полиника й про пророкування Аполлона, що Э., що оселився під Фивами, а потім там же похований, принесе щастя місту і його громадянам. Э., що хотів би повернутися у Фиви, обурений цим половинчастим реченням. Приходить Креонт зі стражів і спочатку намагається переконати Э., а потім захоплює як заручниця Антигонам

Але Э. уже заручився заступництвом пануючи Афін Тесея. Він не дає Креонту заарештувати Э. і звільняє Антигонам. Марної виявляється й спроба Полиника залучити батька на свою сторону: Э. проклинає обох синів. Потім Э. обіцяє Тесею, що після смерті буде благодаттю для Афін, іде з ним у глибину гаю й таємниче зникає, так закінчивши свій тяжкий життєвий шлях

Герой трагедії Л. Аннея Сенеки “Эдип” (?60-і н. е.). У побудові своєї трагедії Сенека повторив всі основні елементи Софок-лова шедевра, але образ головного героя в нього істотно відрізняється. Э. у Сенеки набагато схематичнее й похмуріше, у нього віднята шляхетна гордість і відкритість Э. Софокла, його прихильність благу країни, його запальність; йому додані риси класичного тирана. Для цього підшукані жорстокі паралелі до реплік Э. у Софокла: “Не скажеш добром – скажеш плачу” – у грецького трагіка, “Мені заважає клятва. – Хто-небудь, сюди вогню!

Вогонь упорається із клятвою” – у римського. Э. Сенеки відчуває свою богоотвер-женность (і переживає це важко – Атрею в голову не прийшло б сумувати по такому незначному приводі), він не любить владу як таку: “Об оманне благо, скільки швидк-бей ти таїш під настільки люб’язною зовнішністю!”

У трагедії Сенеки повністю втрачений чудовий драматичний малюнок Софокла, що змушував визнати його “Царя Эдипа” однієї із совершеннейших трагедій стародавності: всі елементи дії, що змушують Э. спочатку смутно підозрювати про свою провину, потім, зіштовхуючись із нею віч-на-віч, бачити підступи ворогів, догадуватися, переконуватися, шукати спростування збережені й у Сенеки, але між ними зруйнований зв’язок, вони не дають цілісної картини. (Сенека взагалі був досить байдужий до сюжету і його можливостей.)

Відношення героїв властиво до злочину Э. м’якше, ніж у Софокла: Иокаста знімає провину з Э., оскільки в тім, що він зробив, винна доля, і сам Э. називає свої гріхи безгрішними. Всьому оповіданню доданий римський колорит (особливо це стосується гадань Тиресия, що личать авгурові й не паралелям, що мають, у трагедії-зразку). Ця стилістика підкорила собі й образ Э., залишивши йому мало загального зі своїм прототипом всупереч значній сюжетній і композиційній подібності

Герой трагедії Вольтера “Эдип” (1718). В образі Э. помітний вплив риторичного пафосу Сенеки. Вольтерівський Э. не почуває себе винним у злочинах, доконаних мимо його волі.

Він гірко кляне богів за свою жорстоку долю. Злокозненность небесних сил ще більш підкреслена стогонами Иокасти, матері й дружини Э., а також скаргами хору, що оплакує сліпоту долі. Нещасний цар залишається для фиванцев втіленням шляхетності, тому що він жертвує собою заради них порятунку

Герой трагедії В. А. Озерова “Эдип в Афінах” (1804). П’єса Озерова дає варіант тлумачення образа в характерному для початку XIX століття стилі: сЪебе, що засліпив, переслідуваний эриниями, вражений і змучений своїми злочинами, що терзає ще й несправедливістю людською, холодною жорстокістю дітей, що вигнали його з Фив, бридливим відразою співвітчизників, Э. шукає смерті. Разом з Антигоной він підходить до Афінам, на околицях яких розвертаються події трагедії

П’єса по композиції сюжету – полифонична. Кілька важливих сюжетних ліній, сплітаючись між собою, доповнюють її зміст. Афінський цар Тезей, улюблений народом правитель, герой, що звільнив Афіни від Мінотавра, засновник держави, побудованого на “мудрих законах”, бере під свій захист Э. і Антигонам. “Божественна” лінія представлена богинями помсти эриниями-эвменидами, храм яких “уписаний” у простір дії.

Тема відплати за злочин – одна з головних у п’єсі. Лінію “інтриги” представляє Креон, жорстокий гонитель Э., що є причиною багатьох його нещасть

Эдип в Озерова – страждаючий герой. Колишній цар, він “із трону висоти в життя мандрівників упало” подібно королеві Ліру. Факти колишнього бурхливого життя Э. залишаються за сюжетом трагедії, а трагічність її ніяк не висихає.

Э., що зостарився від нещасть, живе тільки в ім’я й завдяки любові юній Антигони. Його, що ится лише спокою, переслідують Креон, щоб викрасти й замучити у Фивах; раскаявшийся Поліникнув, що терзає совістю; афінський народ, зі страху готовий відкупитися від эриний ким завгодно. Слід зазначити, що озеров-ский Э. зберігає у своїх нещастях чуйність на будь-яке людське страждання, готовий полегшити сум першого зустрічного своєю участю. Він щирий цар, але не в короні, а в руб’я. Про це Э. говорить, звертаючись до Креону: “Хоча я в убогості, але не зрівняюся із Креоном.

Я був царем, а ти лише плазуєш перед троном”.

Серед численних тлумачень міфу про Э. в XX столітті особливу популярність придбало поняття “эдипов комплекс”, уведене З. Фрейдом у його роботі “Тлумачення сновидінь” (1899): означає підсвідомий половий потяг сина до власної матері. Це поняття нині широко використається в т. зв. глибинної психології


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Герой трагедій Софокла “Цар Эдип” і “Эдип у Колоні”