Герой “роману в п’ятьох діях” Шоу “Пигмалион”

Професор фонетики Генрі Хиггинс приклад героя, результат дій якого виявився для нього несподіваним: експериментатор виявився жертвою власного експерименту. Традиційні мотиви “учитель учень”, “творець – утвір” у п’єсі Шоу здобувають нове звучання. Зустрівши молоденьку квіткарку, вульгарну й зухвалу-безглузду Элизу Дулиттл, Хиггинс на парі з колегою й приятелем полковником Пикерингом вирішує за півроку перетворити її в теперішню леді, здатну зачарувати саму спокушену аудиторію

Незважаючи на застереження економки миссис Пірс і матері, розумної й делікатної старої дами, Хиггинс поселяє дівчину у власному будинку й взагалі бере її “на повний пансіон”. Його експеримент завершується блискуче – на прийомі для вершків лондонського суспільства Элизу приймають за аристократку, усе в захваті від її краси, розуму, манери триматися й говорити. Здавалося б, всі добре, і Хиггинс повністю вдоволений.

Для нього зовсім несподіваний розпач учениці, її агресія, різкість, а потім і втеча з будинку. До самого кінця п’єси він не цілком розуміє, що відбувається з ображеної Элизой. Людина, у своїй професійній сфері незаурядно обдарований, спочатку він може здатися втіленням “природності”.

Хиггинс навіть чарівний цією своєю елегантною грубуватістю – такий “infant terrible”. X. у якімсь змісті схожий на ту Элизу Дулиттл, який вона з’явилася вперше в його будинку. Він так само прямо виражає свою симпатію й антипатію, не роблячи розходження між людьми відповідно до їхнього соціального стану, підлогою або віком.

Він і “з герцогинею звертається як із квіткаркою”, на відміну від щирого джентльмена Пикеринга, що “із квіткаркою як з герцогинею”. Фонетичний талант Хиггинс становить для нього зміст життя

Все інше йому просто нудно, він має потребу в людях тільки в силу своєї професії, його цікавить їхнє мовлення, самі вони – немає. X. не тільки ребячлив – він по-детски безтурботний і легковажний. Він зовсім не чудовисько й по-своєму привязивается до Элизе, не занадто утруждая себе плануванням її майбутнього.

При цьому Хиггинс дійсно “непоправний” – він по своєму природному егоїзмі не здатний поставитися до іншої людини (якщо тільки це не професіонал-колега, як Пикеринг) з повагою Хиггинс щиро уражений і ошелешений результатом – що збунтувався Элизой.

Оскільки людина він, на відміну від своєї учениці, “втілений”, у нього мало шансів на внутрішню еволюцію. Але саме цього жадає від його перетворена Элиза-Галатея. Шоу лукавить, називаючи героя Пигмалионом; зв’язок між персонажами набагато більше складна, чим закоханість художника у своє створення. Якщо інтерпретувати художню ситуацію як реальну, людську, то у відносин X. с Элизой угадується деяка перспектива.

Речення оселитися всій трійці (йому самому, Пикерингу й Элизе) разом “як три дружних старих холостяки” цілком виражає подання героя про щасливий дозвіл конфлікту. У всякому разі Элиза зуміла похитнути незламне самовдоволення Хиггинс а стало бути, одержала над ним своєрідну перемогу, поставивши в невластиву для нього “підпорядковану” ситуацію – ситуацію учнівства


Герой “роману в п’ятьох діях” Шоу “Пигмалион”