Герой комедії Шекспіра “Венеціанський купець”

По сюжеті п’єси Ш.- єврей-лихвар, що позичає гроші купцеві Антонио під стан фунта м’яса з його власних грудей і вперто домагається по суду виконання ув’язненого між ними договору. На думку деяких дослідників, прототипом Ш. міг послужити венеціанський купець-єврей Алонсо Нуньес де Херейра, захоплений у полон герцогом Эссексом під час походу на Кадис в 1596 р. Потрапивши в Лондон, він прожив там чотири роки й покинув Англію в 1600 р. Безсумнівний вплив на задум Шекспіра зробив процес у справі придворного лікаря Родриго Лопеса – португальського

єврея, обвинуваченого в спробі отруєння королеви Єлизавети I по змові зі спадкоємцем іспанського престолу й страченого в 1594 г.

Наведені факти показують, що характер шекспірівського Ш. не можна зрозуміти, не з огляду на реального положення євреїв у тодішній Англії, і насамперед того, що євреї були вигнані із країни по указі Едуарда II наприкінці XIII в. і повернулися назад лише в часи Кромвеля (середина XVII в.). Таким чином, у сучасному Шекспірові Лондоні до корінного населення країни належали тільки хрещені євреї

П’єси про євреїв були дуже популярні в англійської публіки кінця XVI – початку XVII в., і Шекспір,

виводячи в якості головного діючої особи своєї комедії єврея, випливав уже існуючої сценічної традиції. Як показують спеціальні исследовония, більшість драматургів того часу (К. Марло, Р. Грін і ін.) зображували євреїв з релігійною ненавистю. Єврей був для них чужоземцем, чорнокнижником, згубником християн, підручним риса й т. д. Такого роду контекст і продиктований їм характер зрительского сприйняття не міг не позначитися на образі шекспірівського Ш. За задумом Шекспіра Ш.- комічний лиходій. Звідси існуюча в Англії протягом півтора сторіч традиція виконання ролі Ш. комедійними акторами, що грали його в яскраво-рудій перуці із кривляннями сценічного клоуна. “Він був з рудою бородою, особою схожий на відьму, на ньому єврейський одяг, придатна для будь-якої погоди, підборіддя в нього був гачком догори, а ніс – гачком донизу, і кінчики їх сходилися”,- писав про Шейлоке актор Томас Джордан в 1664 г.

Разом з тим основний конфлікт п’єси між Антонио й Шейлоком заснований не тільки на релігійно-національній ворожості. Ш.- лихвар, і Антонио ненавидить його насамперед за це ремесло. У свою чергу Ш. не може простити Антонио того, що “позичає він гроші без відсотків і росту курс у Венеції знижує”.

Так само як і Варрава К. Марло, Ш.- один з найбільш характерних образів користолюбця в англійській ренесансній драмі. За словами А. Аникста, своїм виглядом і поводженням Ш. нагадує буржуа^-пуританина XVI-XVII вв.: він скупий, жадібний, ворог веселощів. Багатство для нього – це засіб самоствердження й тиску на навколишніх

На відміну від мольеровского Гарпагона, цілком і повністю поневоленого утилітарною метою – накопиченням, Ш.- характер по^-ренесансному богатий і багатобічний, на що вказував ще А. С. Пушкін: “Шейлок скупий, тямущий, мстивий, чадолюбив, дотепний”. Одна з домінант його характеру – любов до дочки Джессике, що його віддає. Таким чином, весь хід розвитку сюжету представляє нам Ш. приниженою й знедоленою людиною, у якого віднято всі, крім його помсти. Гуманність венеціанських законів не поширюється на Ш., тому що він жид

Для розуміння образа Ш. і його ролі в розвитку сюжету ключове значення має монолог третього акту: “Я єврей. Так хіба в єврея немає око! Хіба в єврея немає рук, органів, членів, почуттів, прихильностей, страстей?..” Цей монолог по-різному трактується дослідниками Творчості Шекспіра.

Так, А. Смирнов уважав, що в ньому доводиться тотожність природи всіх людей незалежно від їхньої релігії й етнічної приналежності. На думку інших дослідників, слова Ш. абсурдні й безглузді, з погляду шекспірівського глядача. Шейлок не сприймався публікою “Глобуса” як реальна, жива людина

Відзначена традиція истолковония образа Ш. протрималася на сцені до середини XVIII в., коли актор Ч. Маклин уперше перевів образ Ш. у драматичний регістр. Як трагічного героя, “вулканически чудового у своєму національному фанатизмі й у скаженій силі страсті”, грав Ш. романтичний трагік Э. Кин. Надалі цю тенденцію в истолковонии образа Ш. продовжили Г. Ирвин і Л. Олів’є


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Герой комедії Шекспіра “Венеціанський купець”