Продовжуючи пушкинско-лермонтовскую лінію зображення “зайвих людей”, Герцен міркує й над долею героїв нового часу. Уже в “Записках одного парубка” зріє герой майбутньої книги “Колишнє й думи”, а доктор Крупів – це вже представник разночинной інтелігенції, що у наступні десятиліття зіграла важливу роль у боротьбі проти самодержавно-кріпосницького ладу. Дуже гостро Герцен вирішує й проблему емансипації жінки. Поставлені пиоателем питання знайдуть подальше рішення в літературі 60-х років, коли на зміну дворянам прийдуть
Вони підхоплять прапор Герцена, що перейшло до нього в спадщину від декабристів, і пронесуть його із честю далі по шляху звільнення народних мас від ярма гноблення й поневолення до світлого майбутнього. Герцен, завершуючи перший етап визвольного руху, спрямовує свої погляди до нових суспільно-політичних сил, які групуються навколо Інтернаціоналу Маркса. І в цьому величезна заслуга письменника-революціонера
Характеризуючи суспільно-політичну обстановку в Росії першої половини XIX століття, учитель відзначить, що війна 1812 року, ріст опозиції після війни, украй важке положення героїчно відстояло
Багато сторін життя й творчості великого поета знайшли відбиття в статтях Герцена. Розповідаючи про трагічну загибель Пушкіна, він вірно передає обстановку, у якій довелося жити й умерти поетові, И прямо вказує на винуватців загибелі Пушкіна. “Він упав у розквіті сил, не доспівавши своїх пісень і не доказавши того, що міг би сказати
За винятком двору з його оточенням весь Петербург оплакував Пушкіна; тільки тоді стало видно, какою популярністю він користувався. Коли він умирав, щільна юрба тіснилася біля його будинку чекаючи звісток про здоров’я поета”.
У своїх критичних розборах особлива увага обертає Герцен на роман “Євгеній Онєгін”, що він любив, багато глав якого знав напам’ять. Пушкінський роман дуже вплинув на творчість письменника. У своїх статтях Герцен докладно аналізує роман і дає правильну оцінку його основним образам
Герцен добре знав не тільки друковані твори Лермонтова, але й ті, які поширювалися в списках. Пізніше вони з’являться в герценовской “Полярній зірці”. Як радувався письменник, коли одержував з Росії добутку улюбленого поета!
В 1856 році в “Полярній зірці” уперше був опублікований вірш Лермонтова “Смерть поета”, у якому поет затаврував “низькі інтриги, що передували дуелі,- інтриги, затіяні міністрами-літераторами й журналістами-шпигунами”.
У Герцена є й інші точні вираження-характеристики творів Лермонтова. Аналізуючи роман “Євгеній Онєгін” і зіставляючи образи, створені обома письменниками, Герцен зауважує, що Печорин – молодший брат Онєгіна. Ця характеристика лермонтовского героя розширюється в німецькому виданні роботи “Про розвиток революційних ідей у Росії”. У ній Герцен указує на деяку спільність особистості Печорина й Лермонтова, обумовлену обставинами громадського життя. “Читайте його роман “Герой нашого часу”,- пише Герцен,-…який є одним з найбільш поетичних романів у російській літературі. Вивчайте по них цієї людини – тому що все це не що інше як його сповідь, його визнання, і які визнання!
Які гризучі душу роздирання! Його герой він сам. І як він з ним надійшов? Він посилає його на смерть у Персію, подібно тому, як Онєгін гине в трясовині російського життя,- їхня доля настільки ж жахлива, як доля Пушкіна й Лермонтова”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)