Гендзі герой класичного роману епохи Хейан японської письменниці Мурасакі-Сикибу (справжнє ім’я невідоме, походить із старовинного роду Фудзівара, кінець 70-х рр.. X “Шв.- не пізніше 1016)” Гендзі-моногатарі “(” Оповідання про Гендзі “). Образ Г. має фольклорно-міфологічні витоки: у характері й образі Г. простежуються риси героїв, які мають божественне походження.
Г. відноситься до тих героїв, яких називають “особливими”. Він – побічний син імператора, володіє всіма перевагами високого народження, чарівної зовнішністю
Йому притаманна гонитва за насолодами, але він не вульгарний сластолюбець, а прагне до любові і тонко відчуває красу у всьому людина.
Г. – герой багатоплановий. Розповідь у жанрі моногатарі передбачає розповідь про все, що сталось на світі, починаючи з “століття богів”; при цьому автор передає те, що він не в змозі залишити прихованим у своєму серці. Мета – виявити глибоко закладені в людських відносинах чарівність або особливу внутрішню суть речей (моно-но
Г. – герой реалістичного (умовно) роману-епопеї. На фоні життя “блискучого” Г., зображеної як ланцюг любовних зв’язків, дана художня енциклопедія придворного життя, що відображає культуру та ідеологію стану феодальної аристократії, яка перебуває при владі. Показана повсякденна, звичайне життя, майже хроніка 75 років в її “внутрішньої правді” (принцип “макото”), а не в правді факту.
Г. – герой поетичного і глибоко філософського, з елементами сентиментальності, розповіді. Автор глибоко проникає у внутрішній світ героя, в душі якого переплелися вплив синтоїзму, згідно з яким хороша людина – чутливий, відгукується на почуття інших людей у всій красі їх різноманіття, і вплив буддизму, згідно з яким природа Будди проявлена у всьому сущому. Г. – естет, тонко реагує на прояви краси, але відчуває вплив закону карми і печаль людського існування.
Г-герой любовно-побутового, психологічного і нравоописательной, що включає елементи комічного, роману. Стан Г. – “одержимість любов’ю”, що дозволяє провести умовну аналогію образу Г. з героями любовних і гедоністичних романів, образами До “Жуана і Казакови. Проте Г. не є героєм гедоністичного гімну любові або роману моралі. Образ Г. дозволяє дослідити проблему пошуку “єдиною” жінки і вірності в любові в умовах фактичної полігамії і засудження громадською думкою зайвої вірності одній жінці.
Він підтверджує істину про те, що нескінченні пошуки радощів любові, як і вмененная в обов’язок любов до багатьох жінкам, розтрачують душевні сили і виключають можливість особистого щастя. На противагу Дон Жуаном і Казанові у Г. смерть не має пафосу трагізму, а супроводжується настроєм смутку і жалю.
З боку буддизму і конфуціанства Г. піддавався критиці як порочний і аморальний герой еротичного роману, що малює падіння моралі. Але образ Г. живив і живить японську літературу. Роман про Г. унікальний, він залишився єдиним у своєму жанрі, японська література більше не мала подібного гармонійного поєднання ліричного почала з широтою художнього відображення дійсності. Поетичні та пародіювати відтворення образу Г. почалися вже в XI столітті.
У жанрі поезії існує безліч творів про Г., приклад – “Гендзі облили” і “Гендзі кокагамі” (Велике і мале зерцала “Гендзі монагатарі”). У театрі Але існують п’єси “Аоі”, “Гендзі в сумі” та ін Пародія на Г. в міській літературі XVI-XIX ст.- Еноске, син купця і повії, красень і обманець (Сайкаку. “Любовні пригоди самотнього чоловіка”, 1682), простолюдин, торговець рибою, герой “мавпячого Гендзі” (невідомий автор, XVI “Шв.) І герой” Лже-Мурасакі і сільського Гендзі “(Рютея Танезіко, XVIII” Шв.).
Жанр роману в японській літературі відродився після другої світової війни. Найбільш віддані національним художнім традиціям “Гендзі моногатарі” Кавабата Ясунарі і Танідзакі Дзюн’їтіро. У 1935 р. Танідзакі переклав “Гендзі моногатарі” на сучасну мову.
До образу Г. найбільш близький образ Кікудзі Мітані, героя повісті Кавабата “Тисячокрилий журавель” (варіант перекладу – “Тисяча журавлів”) (1951).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)