Газель (від араб. – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т. п. Викінчені за думкою строфи не пов’язані між собою фабулою, їх об’єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім’я (літературний псевдонім). Основний зміст Г. – любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті
Ця форма як відгалуження касиди виникла у VII ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Навої, Рудакі та ін.), вплинувши на індійську та уйгурську. Європейський читач вперше познайомився з Г. в латиномовній інтерпретації Т. Гайда (1767). Першим до Г. в Європі звернувся Й.-В. Гете, котрий написав свій “Західно-східний диван”.
Г. зустрічаються і в доробку українських поетів (І. Франко, В. Поліщук, Д. Павличко та ін.). У творчості А. Казки ця віршована форма зазнала певної зміни (зокрема, не
Й знов: монастир, вечерень сум й тужливий дзвін, Тра канонаршить хлопчаку – то був лиш сон! А далі вже зашумував Красою Всесвіт – пить Кохання келих юнаку – то був лиш сон! Чарівний сон – а я повірив, що в журбі, В самотині шептать в кутку – то був лиш сон!