Чи бачили ви коли-небудь, як під яскравим, сяючим, променистим блакитним небом золотом віддзеркалю? земля? Це – пшеничні поля моєї рідної, батьківської сторони.
Чи ви чули, як бринить прозоре, кришталево чисте повітря веселою й радісною піснею пташки, як вдоволено гуде джміль, як шелестить, шурхотить листя під дотиком вітерця? Це – голос моєї землі. Чи торкалися ваших вій лагідні сонячні промені, ваших скронь – гілочки беріз, ваших рук – трепетні й тендітні польові квіти?
Це – ніжність моєї Батьківщини. Стискає серце і перехоплює
Я люблю рідну землю у будь-яку пору року, бо вона завжди чарівна.
Весною, коли природа струшує з себе сон, урочисто і натхненно готується вона вибухнути новим життям, а потім ніжно та трепетно випускає під захист і турботу сонечка перше листя і квіти. З чужих і далеких країв повертаються додому птахи й наповнюють небо піснями любові та захоплення.
Літо дарує мені щоденне свято краси: і молодий, юний кущ акації, що вперше
Восени рідна земля неначе полум’яніє в червоно-жовтому вбранні. Складається враження, що вона востаннє хоче порадувати, потішити тебе перед своїм зимовим сном.
Та і взимку вона казкова! Чорні дерева стоять величними й могутніми велетнями на білій, чистій ковдрі. Вони сплять, набираючись сили для нового життя…
Мила моя земле! Рідна сторона! Може, для когось і є чудовіші й красивіші краї, але ти для мене – найкраща, наимиліша, неповторна!