Ганна Ахматова. “Реквієм”

“Реквієм” – одне з найбільших творів Ахматової – був написаний в 1935-1940 роках. Саме 40-м роком датований епілог – остання частина поеми. Але до читача “Реквієм” прийшов лише в другій половині 50-х років, оскільки в 1946 році Ахматова була піддана жорстокій критиці з боку чиновників і надовго відлучена від літератури.

Можливо, в цьому відлученні був вартий та “Реквієм”, і ті події, які покладені в його основу.

Чоловік Ахматової було звинувачено в участі в антиурядовій змові і розстріляний за вироком недалеко від Петрограда в 1921 році. В “Реквіємі” відображені ті почуття, які пережила Ахматова, втративши кохану людину. І хоча події, описані в “Реквіємі”, відносяться до 30-х років, в них звучать біль і горе, пережиті самою поетесою.

По композиції “Реквієм” швидше за все поема. Окремі вірші об’єднані однією ідеєю – протестом проти насильства. В “Реквіємі” відбилися не тільки почуття і переживання самої Ахматової, не тільки горе тих, хто був відірваний від своїх близьких і ув’язнений в тюремні камери, а й біль тих жінок, тих дружин і матерів, яких бачила Ахматова в страшних тюремних чергах.

Саме до цих жінок-страдниці звернено присвята. У ньому звучить туга від раптової розлуки, коли уражена горем жінка відчуває себе відірваною, відрізаною від усього світу з його радощами й турботами.

У вступі поеми дана яскрава безжальна характеристика часу. У перших розділах знайшла своє відображення безмежна, глибока безодня людського горя. Здається, що ці рядки перегукуються з плачем Ярославни, яка журиться і по своєму коханому, і по всім російським воїнам.

Поезія Ахматової – це свідчення людини, який пройшов через усі випробування, на які її прирік “вік-вовк”, свідчення того, наскільки жахливо і несправедливо прагнення купки людей знищити природні основи людського існування, то, що складалося світі століттями. Але одночасно це і свідчення того, що живе життя, справжнє, вічне в людях знищити неможливо. І напевно саме тому поезія А. Ахматової так важлива і так значна для нас.

У поемі “Реквієм” А. Ахматова вбудовує свої переживання в контекст епохи. Недарма поема починається так:

Ні, і не під чужим небозводом,

І не під захистом далеких крил –

Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, на жаль, був.

Такий був остаточний вибір поетеси.


Ганна Ахматова. “Реквієм”