Габрієле д’Аннунціо Поезії Перекладач: Михайло Орест Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995 О місячний серпе на скрузі,
Що світиш на води пустельні, Яке, срібносяйний, колишеться жниво Сновидь під лагiдним промінням твоїм?
Короткі зітхання потоків І квітів, і листя спливають Від лісу до моря; ні поклик, ні пісня – Ніщо не порушить безмежних мовчань. Коханням важкий і жагою,
Рід людський дрімота поймає… Яке, срібносяйний, колишеться жниво Сновидь під лагiдним промінням твоїм? Вінок твій
О юносте! Так легко вже не тане У серці біль, і стеляться тумани.
Моє чоло буття схиляє гніт. Але добрішає душа, як плід Доспілий. I нове їй, скромній, знане:
Прощати; розуміти все; від рани Не плакати; мужніти серед бід. Вона погасла, п’янь світанків білих, О юносте! На берегах спустілих
Панує німота, прибій ущух. Мій зір інакший, слух інакший: бачу Я в оці братньому сльозу гарячу,
Удари братніх серць мій ловить слух. Сніг Спадає сніг на білу Землю-матір
Сумирно. I в заслуженім спокoї Земля його приймає: бо багато Вона плодів людині спородила. Зрить хлібороб, як на полях зіпрілих
Яскріє
Хисти, і зародки; вони дадуть ще Людині – хліб, і силу трав – худобі. Спадай же з миром – щоб у дні воскреслі, Тобою ситі, люди в долах бігли,
Немов слухняні табуни і ріки.