Габріела Містраль Моя мати Перекладач: Д. Павличко Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. І Була моя мати маленька,
Як м’ята або як травина; І тінь свою власну на речі Їй важко було відкидати. Земля її ніжно любила За легкість і злагоду в серці, За те, що вона усміхалась
До ниви – чи горе, чи радість. Любили її немовлята, І старці, і трави, і світло, Що завжди за вродою тужить І їй поклоняється завжди. Напевно, з’явилась негорда Любов через
Тихцем по дорозі проходить І подумки слово звертає До трав низькорослих, і душу Води вона бачити прагне. Кому це я розповідаю
З чужої землі? Подивіться, Світанкам я мовлю – хай будуть Подібними завжди до неї;
Землі це я розповідаю, Проходячи в далеч безмежну. Коли наближається голос Її – з далини, наче пісня, – До нього спішу очманіло, Але я його не знаходжу. Чому неможливо догнати
Той материн голос ласкавий, Якщо він приходив до мене, Чому ненастанно втікає?
Хто постать її і подобу Прийняв, щоб мене зустрічати? Проходить вона задалеко,
Не знайде мене її голос, Та все-таки дні свої кваплю, Як той кому поклики чути. Ця ніч, моя мамо, тобою Наповнена, вся – лиш для тебе;
Візьми її, вслухайся в неї. З минулої днини нічого В житті не лишається, тільки
Чекання і темна зажура.