Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільїш про смішне, а й про серйозне. Т. Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка засновником нової української прози.
Г. Квітка-Основ’яненко писав, що українська мова й література “рухається і буде жити” та що ніякі потуги ворогів “не зітруть її з лиця землі”, вона “подужає противників і гонителів”. Письменникам радив: “Як говоримо, так і писати треба”.
“Маруся”
Цією повістю
Фабула Маруся і Василь
Повернувшись із заробітків та не заставши милої живою, Василь іде в монастир і там з горя за коханою теж помирає. Художні особливості повісті “Маруся”: -Джерела повісті – це дійсність українського села і народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (кохання, розлука, смерть закоханих). Від народної поезії – образність твору, від казки і переказу – її розповідний стиль. -Герої “писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування”. -Форма твору: змалювання пейзажів, вільна побудова, наявність ліричних відступів, посилений зв’язок з фольклором.
-Поєднання сентименталізму з реалізмом (але є вади: ідеалізація патріархального в житті, надмірна чутливість). -Мова твору: під впливом сентименталізму розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, розлуку, смерть Марусі, горе її нареченого та батька; застосування зменшено-пестливих форм слів (“Зосталася Маруся сама, схилила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять”, “Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно!”, “Ось і рідесенький туманець пав на річечку”). -Докладне змалювання сцен побуту, звичаїв, обрядів (описи танців, сватання, весілля, похорон з голосіннями).
-Майстерний опис краєвидів (з поєднанням поетичних, музичних, образотворчих засобів).