Французький письменник-класик Анатоль Франс

Є автори, прізвища яких знають майже всі, але добутку яких майже не читають. До числа таких автором належить і французький письменник-класик початку 20 століття – Анатоль Франс. Будь-якій інтелігентній людині, мабуть, відомо це ім’я, однак чи читали ви його книги? Відкрийте їх!

Чудові повісті й романи цього автора, наповнені цікавими подіями, живими людьми, мудрими думками. Про одному з його романів “Боги жадають” мені й хотілося б сказати кілька слів

Роман цей вийшов у світло в 1912 році. Дія його відбувається в Парижу в 1794 р., під

час останніх місяців якобінської диктатури. Анатоль Франс показує нам целую галерею художніх образів – типових персонажів тої епохи: колишні аристократи, представники художньої богеми й міських низів аж до неписьменної повії, одного із самих чарівних образів роману.

Всі вони проходять перед нами. Всіх їх парнасский мудрець змушує радуватися й страждати, висловлювати свої погляди й сперечатися друг сдругом.

У центрі роману – доля художника Эвариста Гамлена. Добросерда людина, здатний поділитися шматком хліба й автор талановитих картин, він животіє в бідності, не вміючи підбудовуватися під смаки публіки.

Колишня аристократка влаштовує його засідателем у революційний трибунал і життя його різко міняється. На початку діяльності він намагається розібратися в судових справах, і навіть, трапляється, його голос рятує підозрюваного. Але чим далі – тим сильніше імператив: Він винний.

На гільйотину! І він відправляє на страту десятки, а потім і сотні людей, у тому числі й чоловіка своєї сестри, помогшую йому аристократку й своїх колишніх друзів. Він вірить, що така воля народу ( чине плутає він народ з юрбою?), така воля історії. А якщо в ньому і є якісь сумніви, то вони йдуть після мовлень революційних лідерів, які зі складного всі роблять простим.

Але почуття не можна обдурити, Эварист кричить ночами, він приречений на борошна. Ці борошна він пророчив у своїй картині “Орест, що терзається фуріями”. Але якщо на картині Орестові допомагає його сестра, то в житті сам Эварист відвертається від її. І загибель героя наприкінці роману неминуча. Пелюстки червоної гвоздики, квітки його улюбленої Элоди, лейтмотивом минаючі по сторінках роману символізують краплі крові героя

Але гине не що тільки заплутався герой. Гине шляхетність і освіта в особі аристократа Бриссо, гине беззавітна віра в Бога в особі ченця – батька Лонгмара, гине подяка в особі куртизанки Атенаис. Залишаються пристосованці й зрадники: переписувач Анри – альфонс, що погубив свою коханку, художник Демаи, що цікавиться лише плотськими втіхами, і готовий малювати що завгодно, утриманки, що міняють заступників

И залишається Франція. Образ її Анатоль Франс втілив в образі коханої головного героя Эвариста – Элоди. Некрасива, але чарівна, велелюбна й розважлива.

Вона кидається в обійми коханця-ката, у ній зливаються страх і пристрасть. Але й втративши його, вона не розбудовується надовго: на зміну одному коханому приходить інший

Талант Анатоля Франса виявився й у мимолетно накиданих образах: жінок у чергах, укладених у в’язницях. Образи ж головних героїв прекрасно й жваво написаний, особливо колишній аристократ Бриссо дез Илетт, alter ego автора. Цей персонаж насолоджується життям, але дає насолоджуватися й іншим, він співчуває всім і намагається всіх зрозуміти.

Не віруючи в Бога, до гільйотини він не розстається з томиком Лукреция.

Надзвичайно переконливий письменник у зображенні минулої епохи, він яскраво відтворить Париж часів революції із дрібними подробицями топографії, взаємин людей, вдач, моди й навіть кулінарії (втім, чому навіть, для французів це святе). Губиться відчуття, що це історичний роман, здається, що автор сучасник зображуваних имгероев.

Книга ця трагична, адже автор показує виворіт революції, наочно демонструючи твердження про пожирання революцією своїх дітей. Жаль, що до цього добутку, через усього п’ять років не прислухалися в Росії. По здійсненню Жовтневого перевороту ввійшла мода на Французьку революцію, у тому числі й на ім’я Гільйотина. Не вчитавшись у Твір Анатоля Франса, російські революціонери ще раз повторили історію

До нещастя, жертвою нового терору став автор прекрасного перекладу цього роману – поет-футурист, друг Маяковського, Бенедикт Лівшиць, замучений в 1937 році

Цей роман невеликий по розмірах – ледве більше 100 сторінок, але кожна з його сторінок насичена подіями. Майстерність письменника (у тому числі й стилістичне) перебуває на найвищому рівні (недарма Анатоль Франс уважається учнем і послідовником блискучого стиліста Флобера). Єдино, чого мені не вистачає в цій книзі – це небагато серця. Книга занадто ідеальна, занадто вивірена й через цього трохи холоднувата. У мене є відчуття, що їй пішло б на користь одне-два недбалих слова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Французький письменник-класик Анатоль Франс