Філософський пошук щирої волі в лірику Пушкіна

Тема волі, або вільності, – центральна тема творів Пушкіна. У різні періоди його творчості він представляв її поразному. Так, наприклад, під час навчання в Ліцеї для нього проявом вільності була незгода із професорами, що викладають там, а трохи пізніше ліцеїсти стали збиратися в якісь кружки, де вони не тільки віддавалися веселощам і розгулу, але й поступово починали обговорювати серйозні Теми сучасної їм життя – нові літературні явища, політику країни. І Пушкін, у силу особливостей свого характеру, більше тягся не до однолітків, а до більше

старших товаришів. І ідея волі, що виникла тут, у Ліцеї, формувалася надалі в розмовах з ними. Цим можна пояснити часом протилежні позиції його міркувань на цю тему в добутках 1817-1819 р. Сама мета – воля – залишалася незмінної, мінялися лише способи, пропоновані поетом для її досягнення. У них відбивалися думки людей з кола його знайомих.

Наприклад, ода “Вільність” (1817 р.). У ній Пушкін призиває царів:

Схилитеся першим розділом

Під покров надійну Закону,

И стануть вічною вартою трону

Народів вільність і спокій.

Інакше кажучи, поет проводить думку про конституційну монархію, підкріплюючи

її історичними прикладами перевищення влади царем або народом: страта Людовика XVI (народ виступив у ролі Закону, що привело до трагедії), прагнення до світового панування Наполеона (тут Пушкін згадує про нього негативно, тому що це було час після Вітчизняної війни 1812 р.), убивство Павла I (учинки імператора й змовників закінчилися для них жалюгідно). Взаємний вплив монарха й народу повинне привести до антидеспотизму, до поразки “тиранів миру”. Поет тут підкреслює неможливість досягнення волі за допомогою революції, насильства й руйнування.

Уже через рік, у вірші “До Чаадаєва”, поет дорівнює схід “зірки чарівного щастя” вчасно, коли він побачить “уламки самовластья”, – тобто до революції. А ще через рік, у вірші ” Село “, вертається до ідеї монархії, але на престолі повинен сидіти розумна, милосердна людина, щоб народ побачив “рабство, занепале по манію пануючи”. Поняття волі тут конкретизується: Мова йде про волю російського селянства.

Росія з’являється перед поетом країною “барства дикого” і “рабства худого”, і знищення цих зол приведе до благоденства.

В 1820-21 р. до поета вертаються радикальні настрої. Це початковий період його посилання, поет повний обурення, збурювання, ця палкість знаходить висвітлення й у поезії. У вірші “Кинджал” (1821 р.) він піднімає політичний терор як головний засіб для досягнення волі, також використовуючи історичні приклади: неугодні дії Цезаря припинені кинджалом Брута; Шарлотта Корді втикає кинджал у груди Марата – лідера якобінців; Карл Занд убиває Августа Коцебу, що здійснювало в 1819 р. у Німеччині пропаганду руху проти університетів.

Де Зевса грім мовчить, де дрімає меч закону,

Свершитель ти прокльонів і надій…

Пушкін наголошує на ідеї: де цар і закон не діють, своя праведна справа здійснює “волі таємний страж”, символ справедливості – кинджал. У вірші “В. Л. Давидову” поет прямо призиває до збройної боротьби:

Ми щастям насолодимося,

Кривавої чаші причастимося…

Але цьому політичному оптимізму, вірі в можливість швидкого звільнення народу не призначено було довго існувати (таке положення справ – поразка революцій у Європі, арешт В. Ф. Раєвського за участь у таємному суспільстві, аракчеєвщина замість очікуваних реформ Олександра I, на які покладали більші надії, – не вселяло поетові віри у свідомість негайної дії). Поет починав сумніватися: є чи зміст у політичній боротьбі? Він не відмовляється повністю від своїх відозв до волі – немає! Він просто розуміє, що вони були несвоєчасними:

Волі сівач пустельний,

Я вийшов рано, до зірки…

А будь-яка дія, доконана не у свій час, – безплідно:

…втратив я тільки час,

Благі думки й праці…

Пушкін висуває ідею, що заслуговує міркувань: народу однаково, яка влада їм керує, – у кращому положенні він не виявиться.

Пасіться, мирні народи!

Вас не розбудить честі клич.

До чого чередам дарунки волі?

Розуміючи свою нездатність зробити велика, корисна справа, у вірші “Пташка” (1823 р.) Пушкін утішає себе здійсненням хоча б малого:

Я став доступний утешенью;

За що на бога мені нарікати,

Коли хоч одному створінню

Я міг волю даровать!

Після придушення повстання 14 грудня й наступних арештів і посилання на каторгу його учасників поет особливо гостро відчуває потребу допомогти людям. Пам’ятаючи про те, як потребував підтримки друзів він сам у період свого вигнання, Пушкін відправляє в Сибір послання декабристам. Він вважав своїм обов’язком підтримати їх як морально (“не пропаде ваша скорботна праця”, “прийде бажана пора”, “темниці зваляться”), так і фактично: у деяких своїх віршах поет намагається вплинути на Миколу I. Упевненість у тім, що імператор прислухається до його слів, вселила поетові аудієнція, надана йому Миколою.

Він повернув опального поета з посилання, але не можна бачити в цьому кроці “найвищу милість” царюючої особи. Паную було необхідно зробити якийсь учинок, що примирив би його із громадськістю, і “прощення” свавільного поета, до того ж здобув уже славу й любов народну, дуже на цю роль підходило. Микола навіть призначив себе його особистим цензором, що підлестило Пушкіну, що тоді не зрозумів, що його доля й творчість стали залежати від волі навіть не стільки самого Миколи, скільки “правої руки” імператора – начальника III відділення Канцелярії його імператорської величності Бенкендорфа.

Отже, у другій половині 20-х – початку 30-х рр. Пушкін у своїх добутках не висував певної політичної ідеї. Вірша підкреслювали необхідність у володарі здатності до милосердя. Пушкіна розвивав идеюпожелание, висловлену ще Державіним в оді на народження Олександра I: “Будь на троні людин”. Саме “людини на троні” жадав побачити Пушкіна в Миколі I. У вірші “Станси” (1826 р.) поет радить імператорові бути подібним його “пращурові” – Петру I, що “прощенье тріумфує, як перемогу над ворогом” (“Бенкет Петра Першого”, 1835 р.), підкреслюючи вміння прощати як необхідну рису восседающего на престолі.

Що перебуває в главі держави повинен уміти розрізняти тих, хто йде проти нього в ім’я блага країни (у приклад приводиться сенатор Петра I Яків Довгорукий, не боявшийся навіть під погрозою смерті заперечувати думку пануючи), і тих, хто піднімає безглуздий бунт, що не має метою поліпшення громадського життя (бунт “стрільців”). До дій Довгорукого Пушкіна дорівнює повстання декабристів, пропонуючи Миколі I піти прикладу мудрого й улюбленого народом предка, прислушивавшегося до розумного сенатора.

Призиваючи “милість до занепалих”, поет грунтувався на традиційній мрії кожного освіченого дворянина про людинолюбного й чималого монарха, утопічної – як і будь-яка мрія про загальне щастя й волю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)


Філософський пошук щирої волі в лірику Пушкіна