Філософія життя

“Філософія життя” – філософський напрям, який склався в другій половині XIX ст. у Німеччині та Франції, пов’язаний з переломними зрушеннями у тогочасному світобаченні, зумовленими усвідомленням обмеженої вичерпності раціоналізму з його невиправданими домаганнями на абсолютне знання, ігноруванням багатства розмаїтого світу, нехтуванням ірраціональних процесів, духовних цінностей. Як опозиція схематичному позитивізму, “Ф. ж.”, живлена традиціями романтизму, поціновувала життя як першооснову буття і свідомості, сприймала

його у вигляді цілісного ненастанного становлення, на противагу механістичним штучним утворенням, застиглим у певних формах, окреслювалася в різних трактуваннях життєдіяльності: як космічного пориву (А. Бергсон), подолання світової волі (А.

Шопенгауер), волі до влади (Ф. Ніцше), потоку вражень (В. Дільтей), непідвладних повною мірою аналітичному розумові, і т. п.

Відтак виник інтерес не тільки до методології гуманітарного знання, інтуїтивних принципів історичного мислення, “наук про дух”. Адекватними формами осягнення дійсності вважалися музика, поезія, творче осяяння, пріоритетне значення надавалося творчій

особистості. Саме на основі “Ф. ж.” формувалися теоретичні положення модернізму, закладені Е. По, Ш. Бодлером, їхніми послідовниками – А. Рембо, П. Верленом, С. Малларме та ін.

Грунт тогочасного європейського мистецтва виявився надто сприятливим для засвоєння нових філософсько-естетичних віянь. Швидко переступивши межі Франції, де модернізм проявився у досить яскравих формах, цей процес невдовзі викристалізувався у літературно-мистецьких осередках “Молодої Бельгії”, “Молодої Польщі”, “Срібного віку” на теренах Росії, не минаючи й України: тут концепція “Ф. ж.” перетнулася з традиційною для українства “філософією серця”, витворивши грунт для модернізму і в українській літературі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософія життя