Есхіл Перси Трагедія ДІЙОВІ ОСОБ И АТОССА.
ВІСНИК. ТІНЬ ДАР1Я. КСЕРКС. ХОР ПЕРСЬКИХ СТАРІЙШИН. Площа перед палацом у Сузах.
Видно гробницю Дарія. ХОР Зброєносні війська наші перські пішли На Елладу походом, лиш ми тут одні, Сивочолі, зостались, лиш ми бережем Ті палати багаті на злото й срібло – Сам володар – син Дарія, Ксеркс, повелів Найвірнішим із слуг Невсипуще цеп край пильнувати. Та вже в душу закралось лихе ііречуття: Чи володар, чи славні загони його Злотосяйні повернуться?.. Серце щемить” Та й не диво: вся сила, весь Азії цвіт
За мужем ридає жона. Але жодної звістки… Ні піший гонець Відтіля не прибув, Ані кінний у персів столицю. А вони ж вирушали од Суз, Екбатан, Од кіссійських прадавніх мурованих веж – Піхотинці і вершники; інші – пливли Кораблями по морю, й кінця не було Тій осяйливій зімкнутій силі.
А попереду війська – Амістр, Артафрен, Мегабат і Астасп – вели персів вони, Владареві ясному підлеглі вожді, Незчисленного воїнства проводирі. З ними-лучники вправні, кінні війська, Ті, що й видом своїм навести можуть жах, Ті, що в битнгіх жахні І рішучістю, й силою духу. На коні боновім гарцював Артсмбар, І Масістр,.
Ще ж і Ніл плодоносний послав багатьох, Повновода ріка: поспішив Сусіскан, І в Єгипті народжений Пегастагон, І правитель священного Мемфіса йшов – Величавий Арсам, далі – й Аріомард, Що стояв на чолі вікопомних Фів, А з болотяних заводей йшли човнярі – Незчисленні та грізні загони. І лідійці ступали – розніжений люд – Що тримають у послуху всі племена Суходолу свого; два вожді їх вели – Мітрогат і Арктей – оба владарі. Виряджали їх Сарди – град золотий – У похід – гримотіли ряди колісниць: І четвірки, йі шестірки били копитом.
Було страшно й поглянути збоку. 1 священного Тмола відважні сини Похвалялись накинуть Елладі ярмо – Мардон, Тарабід, нездоланний загін Списоносних місійців. А там – золотий Вавілон різнорідну рать свою шле: Мореплавці – на суднах, а піші бійці – Всі при луках надійній зброї своїй.
Із Азійського краю, мов ріки, пливли Мечоносці війська, Володарським наказам послушні. І без квіту лишилася перська земля – Її сила за обрій далекий пішла. Тужить Азія-мати, поникла в журбі, А дружини і діти в тривозі тремтять – Одраховують дні, Що стають у чеканні роками.
Строфа І Нездоланні в бою, загони царські, Вже ввірвались туди, по той бік моря, В край сусідній: плоти зв’язавши міцно, На протоку Гелли Атамантиди Їх пустили – ярмо на шию моря, Міст хисткий, наклали. Антисрофа І Многолюдної Азії грізний владар, Щоб укрити весь світ, жене те військо Незчисленне-двома жене шляхами: Суходолом і морем. Вождям суворим Довіряє він – роду золотого Пагін богорівний. Строфа II Ув очах його іскриться Темно-синій гнів дракона.
На сірійській колісниці Мчить – керує кораблями І бійцями. Шле несхибні Стріли – проти списників. Антистрофа II Хто б то міг чинити опір Тій бурхливій силі війська?
Де є гребля, та, що море Втихомирила б у бурю? Перське воїнство – незламне, Сильний духом перський люд. Строфа III Але хто б то міг із смертних Розгадати хитрість бога? Хто, потрапивши в тенета, Тут же б вислизнув із них?
Антистрофа III Божество лихе людину В сіть заманює ласкаво, А тоді з тієї пастки, Ой, нелегко вже втекти! Строфа IV Так боги й сама доля рішили, Так віддавна вже велено персам: Воювати, укріплення в прах повергаючи, Мчати вітром на конях І міста брати з маху. Антистрофа IV І привчились на обширах моря, Що під вітром шаленим сивіє, Споглядати без остраху путь розколихану, Довіряючи суднам, Що на хвилю злітають. Строфа V Ось тому-то з дня на день Темний смуток душу їсть – Може, й виляг цвіт твій, Персіє? І безлюдні Сузи тут Заголосять, поникнуть у журбі.
Антистрофа V Плач підхопить Кіссія – Піде ген луна сумна… І жінки, зчинивши крик та зойк, Мов шалені, рватимуть Тонко зітканий одяг на собі. Строфа VI Піший люд, кінний люд – Грізне військо – за вождем Роєм бджіл ринуло У похід, рідний дім покинувши.
І, миси два мостом з’єднавши Спільним для двох берегів, Перейшло протоку. Антистрофа VI А тим часом од сліз Намокають подушки: Перські жони – в журбі: Сльози ллють за мужами любими, Що в бій пішли, бійці суворі, Жон залишивши одних На подружнім ложі. ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ ПРОВІДНИК ХОРУ Не гаймося, перси!
Присядемо ж тут, Біля давнього муру. Подумаймо всі Якнайпильніше. ГІора-бо вже знати, що з Ксерксом, Володарем, Дарія сином, який Свого предка ім’ям увесь перський народ – Наше плем’я – назвав? Чи звитяжний наш лук Тятивою дзвенів, а чи спис переміг, Зброя елліна, вістрям залізним?
Появляється Атосе а у супроводі прислуги. Та ось, мов очей божественних блиск, Виступає володаря мати ясна, Повелителька. Ниць упавши, Належно зустріньте володарку всі, Словами складіть їй шану!
ХОР О владарко персіянок низько підперезаних, Сивочола мати Ксеркса, здрастуй, Дарія жоно! Богу персів ти дружина, мати бога персів ти, Тільки б щастя, як раніше, на війні всміхалось нам. АТОССА Ось тому я вийшла нині з дому злотосяйного, Де ми з Дарієм обоє спочиваємо тепер. Щиро, друзі, вам зізнаюсь: і від мене одвернувсь Нині спокій, бо тривога і моє вже серце їсть, Щоб під натиском багатства в пил не обернулося Щастя – Дарія здобуток і якогось бога дар.
От і мучать невимовне мою душу дві журби: Не вшановують багатства, як беззахисне воно, Але й силі без багатства не прославитись вовік. Є всього в нас нині вдосталь, та за Око страх бере, Бо господар – це як око, без якого й дім сліпий. Тож порадьте, старці перси, найвірніші з-між усіх, Як тут бути, що робити, жду розумних слів од вас. ХОР Певна будь, владарко наша, двічі нас не мусиш ти Закликати, щоб тобі ми посприяли в міру сил Чи то словом, чи то ділом, вірні піддані твої.
АТОССА Постійно сни я бачу з того дня, коли, Зібравши військо, син мій у похід пішов, Щоб луком Іонійський край спустошити. Виразного ж такого ще не бачила, Як той, що нині снився. Розкажу тобі. Приснилися дві жінки в гарнім одязі: Одна – у перськім, друга – у дорійському. Обидві ставні, красні; серед нинішних Таких ніде не знайдеш, хоч би світ сходив.
Обидві – рідні сестри. Та судилось їм Окремо вікувати: з них одна живе В Елладі, друга – у країні варварській. Між сестрами отими – в сні здалось мені – Пішла незгода.
Син мій, те помітивши, Рішив їх усмирити – в колісницю впряг, Та ще, немов телицям, він на шию їм Ярмо наклав. Одна з них не противилась – Вудила звично, без принуки, в рот взяла. А друга – дибки стала.
Далі й збрую всю Руками стала рвати; без вуздечки вже Метнулась, і ярмо на шиї – надвоє. Зваливсь мій син на землю. Тут і Дарій став Над ним у тузі, батько.
Ксеркс же, вгледівши Отця свого,- в печалі весь свій одяг рве. Таке мені в минулу ніч наснилося. Прокинувшись, я тут же у струмку дзвінкім Помила руки й підійшла до вівтаря, Щоб, як годиться, вшанувати пряником Богів, що від напастей захищають нас.
Та бачу тут: орел шукає захисту При жертовнику Феба. Заніміла я. За мить – шуліка, друзі, на очах моїх, Шугнувши, впав на нього, кігті в голову Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже Пручатись.
Вам, напевно, страшно слухати, А я на це дивилась! Ви ж бо знаєте: Як син мій переможе – слава й честь йому, Схитнеться – свому краю не даватиме Одвіту: врятувавшись, буде править ним. ХОР Ми не хочемо надміру ні залякувать тебе, Наша мати, ні втішати. Сон лихий тобі приснивсь – До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси, Щоб вона для тебе щастям обернулась і добром, Для дітей, для твого краю і для друзів. А тоді – Узливай Землі та мертвим.
Потім Дарія благай, Свого мужа осяйного, що вві сні тобі з’явивсь, Щоб тобі й твоєму сину з-під землі добро послав, А недобре все-занурив у глибінь, у млу густу. Від душі, що зрить майбутнє, ця порада наша йде. Слід на краще сподіватись-ось тобі й наш суд увесь.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)