Н. А. Некрасова по праву можна вважати народним поетом, адже не випадково настільки різноманітні, складні по своїй художній структурі мотиви його лірики об’єднані темою народу. Вірші розповідають про життя селян і міської бідноти, про важку жіночу частку, про природу й любов, про високий гражданственности й призначенні поета. Майстерність Некрасова полягало насамперед у реалізмі, у правдивому зображенні дійсності й у причетності самого поета до народного життя, прихильності й любові до росіянина народу
Все життя й творчість Некрасов
Порівнюючи збірник віршів Некрасова 1856 року й поему “Кому на Русі жити добре”, можна помітити, що їх багато чого зв’язує, у першу чергу образ дороги. Збірник відкривається
У поемі “Кому на Русі жити добре” образ дороги збирає всі частини добутку воєдино, а семеро мандрівників, ища щасливого, зустрічаються під час подорожі із простими людьми, які розповідають їм про своє нелегке життя. Настільки образ дороги, що вводиться часто на сторінки добутків, невипадковий. Дорога – важливий символ, що підсилює відчуття прийдешньої зміни в житті Росії й духовному світі селянства
Також у творах Некрасова велика, цікава тема Поета й Громадянина. Вірш “Поет і громадянин” відкриває збірник 1856 р., і одночасно та ж тема звучить у фінальній частині “Бенкет – на увесь світ”. Співвідносячись високу гражданственность із поетичним мистецтвом, Некрасов на перше місце ставить все-таки цивільні інтереси, на основі яких формується надалі й рід занять людини:
Будь громадянин! служачи мистецтву,
Для блага ближнього живи,
Свій геній підкоряючи почуттю
Любові, ЩоВсеобіймає…
(“Поет і громадянин”)
Григорій твердо знав уже,
Що буде жити для счастия
Убогого й темного
Рідного куточка…
(“Кому на Русі…”)
Між написанням обох добутків пройшло кілька років, за цей час багато чого змінилося в житті країни й світовідчуванні людей, змінилися в суспільстві місце й роль Поета й Громадянина
У вірші Поет далекий від реальності, не може заперечувати “красу небес” і “миле пещення”, а тому при слові “громадянин” лише “тихо змінює голову”. Його Муза, “тихо заридав”, навік іде, у той час як у главі “Бенкет – на увесь світ” Муза, джерело натхнення, відвідує Гришу Добросклонова, призиваючи його складати нові пісні про рідну країну, вільної й вільної. Таким чином, Гриша з’єднує в собі якості й Поета, і Громадянина, показуючи тим самим поступовий, але стрімке зростання народної самосвідомості (невипадково навіть поміщик Оболт Оболдуев називає сімох правдошукачів громадянами):
Чув він у груди своєї сили неосяжні,
Тішили слух його звуки благодатні,
Звуки променисті гімну шляхетного
Співав він втілення счастия народного!
Лірикові Некрасова і його поему поєднує також сама конструкція вірша. Часто вірші написані у формі діалогу пана й простої людини, причому мовлення селянина звичайно домінує (“У дорозі”, “Пісня Еремушке” і т. д.), або у формі пісні, що розповідає про важке життя народу (багато віршів, навіть так і називаються: “Пісня Еремушке”, “Колискова пісня”…). У поемі “Кому на Русі жити добре” самі мандрівники ведуть бесіду із простими людьми, розпитуючи про їхнє життя, – глава “Щасливі” і ін. Музикальність же, пісенний наспів – характерна риса всієї поеми.
Але найбільше повно й глибоко цей жанр усної народної творчості розкривається в главі “Бенкет – на увесь світ”, де на сторінки добутку вводяться цілі пісні: “Весела”, “Панщинна”, “Голодна”, “Солдатська”, “Солона”, “Русь”). Можна помітити, що в поемі сильно фольклорний початок (не тільки пісні, але й казковий зачин, легенди й міфи, достаток загадок, прислів’їв і приказок). Одночасно підсилюється й антикріпосницький настрой, що теж багато в чому поєднує поему слирикой.
В “Псовому полюванні” Некрасов не тільки оспівує полювання як якусь панську примху. Не можна не помітити сатиричної спрямованості вірша. Описуючи життя пана, поет щедро іронізує:
Випивши неабияк, повечерявши щільно,
Пан відходить до сну безтурботно,
Завтра велить себе раніше будити.
Дивовижна справа – скакати й труїти!
Ледве не полмира в собі сполучаючи,
Русь широко простягнулася, рідна!
Багато в нас і лісів і полів,
Багато в батьківщині нашім звірів!
Немає нам заборони по чистому полю
Тішити степову й буйну волю
У поемі “Кому на Русі жити добре” теж є уривок, присвячений полюванню з хортицями й гончими. Стародавня російська забава – псове полювання – чи була не самим яскравим штрихом дореформеного поміщицького життя
Ой ти, полювання псова!
Забудуть всі поміщики,
Але ти, споконвіку-російська
Потіха! не забудешся
Ні повік! –
Викликує поміщик Оболт Оболдуев, згадуючи дорогі йому недавні часи кріпосного права
Таким чином, тема викриття кріпосництва й самодержавства, любов до простої людини, співчуття скривдженим і пригнобленим, головна у творчості Некрасова, але серед такої розмаїтості підходів до її розкриття особливе місце, звичайно, займає образ росіянці жінки-селянки
Російська жінка завжди була для автора головною носителькою життя, вираженням її повноти, як би символом національного існування. Жіноча тема в поезії Некрасова велика й багатогранна, вона містить у собі й тему материнства, і тему долі російської селянки, оповідання про її важку частку й безвихідність положення в умовах кріпосництва. Але в той же час поет схиляється перед силою характеру, твердістю духу, красою душі росіянці жінки, перед її непохитністю й стійкістю. У лірику Некрасова багато добутків присвячені саме жіночої ті-
Матике; тут описуються всілякі життєві ситуації й те, як у них проявляє себе жіночий характер. У поемі ж “Кому на Русі жити добре” Некрасов зумів зібрати воєдино кращі якості російського характеру й створити цільний жіночий образ. Не випадково образ Матрени Тимофіївни створений так, що вона як би все випробувала й побувала у всіх станах, у яких могла побувати російська жінка
В “Селянці”, так само як і в поемі “Мороз, Червоний ніс” і вірші “Трійка”, пісні, мрії, спогаду ьглавной героїні відкривають весь цикл селянського життя: [нічим не затьмарене дитинство і юність (“мені щастя в дівках [випало…”), весілля – переломний момент у житті дівчини [(“зблякли біло личко… і воленька скатилася з дівочій [голови…”), а потім безрадісне замужнє життя:
Три тяжкі частки мала доля,
И перша частка – з рабом повінчатися,
Друга – бути матір’ю сина-раба,
А третя – до труни рабові покорятися,
И всі ці грізні частки лягли
На жінку росіянці землі
(“Мороз, Червоний ніс”)
А бабам на Русі
Три петлі: шовку білого,
Друга – шовку червоного,
А третя – шовку чорного,
Кожну вибирай!
У будь-яку полезай…
(“Кому на Русі жити добре”)
Можна помітити, що й у лірику Некрасова тема важкої жіночої частки відіграє певну роль у всій жіночій тематиці (“Трійка”, “Учорашній день, години в шостому…”, “Орина, мати солдатська” і т. д.):
Зав’язавши під мишки фартух,
Перетягнеш потворно груди,
Буде бити тебе чоловік-коверзун
И свекруха в три погибелі гнути.
(“Трійка”)
Батіг свиснув,
Кров пробризнула…
Аи! Лели! Лели!
Кров пробризнула…
(“Кому на Русі…”)
Учорашній день, години в шостому,
Зайшов я на Сінну;
Там били жінку батогом,
Селянку молоду.
Росіянку жінку Некрасов порівнює з мовчазною Музою, що змушена терпіти всі образи, приниження й образи, не маючи навіть права захистити себе:
Ні звуку з її грудей,
Лише бич свистав, граючи…
И Музі я сказав: “Дивися!
Сестра твоя рідна!”
(“Учорашній день…”)
Терпи многокручинная,
Терпи багатостраждальна,
Нам правди не знайти…
(“Кому на Русі…” )
Цікаво те, що соціальна незахищеність селянина тісно пов’язана з його природною незахищеністю. Селянин повністю перебуває під владою природних сил, його життя визначається порою року, погодою й т. д. Не випадково всі згадування про природу зв’язані насамперед з тими сільськогосподарськими роботами, які ведуться в цю пору року. Така своєрідність єднання селянина із природою простежується й у лірику, і в поемах Некрасова; літо, наприклад”, завжди зв’язане зі збором урожаю, із жнивами:
Стала скотинушка в ліс убиратися,
Стало жито-матінка в колосся метатися,
Бог нам послав урожай!
(“Мороз, Червоний ніс”)
Петрівки. Час печеня.
У розпалі косовиця.
( “Кому на Русі…”)
“Стій, ямщик! жару нестерпна,
Далі їхати не можу!”
Бач, пора-те сінокісна –