Яблуко розбрату виконало свою чорну справу найкращим чином: Еріда знала, куди цілити – адже нема нічого страшнішого від помсти розгніваної ображеної жінки. Золоте яблуко із саду Гесперид, що мало на боці напис “Найпрекраснішій”, розгорнуло не тільки десятилітню Троянську війну, у якій полягло безліч героїв, а й наклало свій відбиток на життя кожного, хто в ній брав участь: Агамемнона вбила дружина за те, що цар приніс у жертву богам їх рідну доньку, Менелая кілька років затримували шторми, Аянт і його кораблі розбились і потонули, а про
Приблизно так починаються всі легенди про Енея, другорядного учасника Троянської війни, збереженого богами при
“Енеїда”, незважаючи на назву й ту постать, яка постійно в центрі уваги читача, є поемою не стільки про Енея, скільки про Рим, тлом для якого виступає троянець і його мандри. Заснування великого міста, яке потім стане столицею найвелічнішої та наймогутнішої імперії, потребувало дивовижної легенди, змістом якої стали б мандри героя, що здолав усі перешкоди на своєму шляху, переборов супротивників, усупереч волі Безсмертних виконав призначення, а формою – розкіш поетичного стилю й пишність роботи автора над тими словами, образами та віршами, які передають зміст легенди. І це було зроблено якнайкраще.
Якщо звертатися безпосередньо до образів твору, то особисто у мене Еней не викликає тої симпатії та пошани, як герої давньогрецьких сказань. Благочестивий Еней (піус Енеус рефреном іде крізь усю поему), який був повністю пасивним оруддям у руках Богів (чого варта історія з Дідоною!), є надто прісним на мій погляд. До того ж, я вважаю, що чоловік, який здатен покинути й зрадити кохану жінку, не вартий нічого. А ось головному ворогу Енея (серед смертних), Турну, я лавровий вінок сплету… Отже, мною “Енеїда” читається, перш за все, як один із кращих (не забуваймо, будь ласка, “Буколіки” й “Георгіки”!) творів пера Вергілія; як поема-взірець ліричності та майстерності слова; твір, який вкупі з “Римською історією від заснування міста” Тіта Лівія дає можливість зрозуміти той духовний (!) фундамент, що покладений в основу походження латинян, насолодитись самими подіями легенди, а потім, надихнувшись, піти перечитувати “La divina Commedia” Данте, у якій є місце й Мантуанцю, що виступив провідником моєму улюбленому поету Флоренції.
Але це вже інша історія…