Образ запозичений з римської історії. Тит Лівії описав долю дівчини Віргінії, що заколов рідний батько, щоб урятувати від зазіхань патриція Аппия Клавдія. Лессинг переніс дію в Італію XVII століття. Подібні колізії письменник спостерігав і при сучасних йому німецьких дворах, насамперед Брауншвейгском, де працював як герцогського бібліотекаря
Э. Г. з’являється в середині другої дії, до цього про неї тільки говорять: батько з матір’ю, закоханий у неї принц Хетторе Гон-зага. “Вона сама полохлива й у той же час сама рішуча в нашому роді”
Вона налякана, але, будучи натурою розважливою, щирою героїнею свого століття, знаходить джерело головної небезпеки у своїх почуттях, у своїй “гарячій крові”. І тоді просить батька вбити її, щоб уникнути ганьби. Умираючи від удару кинджала, Э. Г. цілує із вдячністю руку
Трагедія Лессинга мала більший успіх на російській сцені, чим на німецькій. В 1788 році з’явився переклад Карамзина, що присвятив п’єсі й образу Э. Г. більшу статтю. У ролі Э. Г. на сцені Малого театру дебютувала М. Н. Ермолова (1870), успішно грала цю роль М. Г. Савина (1878).