Еміл Рупел Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм.
Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Пісня Круму Василчеву Душа народу – вічна і казкова,
У спів її заслухався Балкан, В жагуче, незглибиме, юне слово, Ще й вогняне, мов діючий вулкан. Вона червоним цвітом майоріє, Мов пам’ять битв,
Як пролетарський стяг! Вона з моїм народом не старіє, До зір велично стелиться їм шлях.
Від слів журби – до світанкових речень. Від кореня – до буйних
Турбінам я кричу: – А це, дозвольте, В гідроресурс включить робочий піт! Не зранять землю ні зерно, ні вруна. Нестишний біль – могили у полях…
Народна пісня – цнота і трибуна – До зір велично прокладає шлях, Дарує доля нам прикметні весни, – Ми обрії розводимо крильми. Нам сонце заздрить І дітей нам пестить, Бо ми співучі люди між людьми,
Закільчуються мрії знов жаждиво, Щоб не вгасали почуття святі. Народжувався спів наш – яко диво На бузлуджанській
Бузлуджа – місце, де в 1891 р. відбувся конгрес Болгарської соціал-демократичної партії. Осінь Ходить вітер Між дерев нестримно,
Вголос її кличе знов і знов. Ніби тінь, Вона упала зримо,
Увіллялась в дихання і кров. Хмари перезріло снять собою: Їм тяжкий мандрівності талан. Осінь доторкнулася габою
Кожного юнацького чола, Світ стає Невпізнаним щомиті. Час у венах дзвонами вдаря.
А в очу – сльозою перемиті Павутинка осені й зоря. Кожного, з-під інею і злота, Осінь роздивляє тайкома:
Світлих дум ласкава заохота… Тане в зимних променях