Двобій добра і зла у творах українських класиків середини XIX – початку XX століття
Жоден із письменників XIX століття не оминав проблеми добра і зла, розкриваючи її з тільки йому притаманною майстерністю й хистом.
Втіленням зла виступають перед нами Кайдашиха й Мотря із “Кайдашевої сім’ї” І. С. Нечуя-Левицького. Жадібність, егоїзм, темнота і бездуховність цих жінок спричиняють ганебні стосунки в родині, роблять їх не тільки смішними, а й страшними. Протидією їх злому світові виступає добро Мелашки, але й у неї не вистачило сили
Причина духовного зламу Чіпки з роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” криється не так у тих бідах і зневазі, яких йому довелося зазнати в дитинстві і юності, як у роздвоєності душі – визначенні вибору між добром і злом. Зло бумерангом повертається до нього – кінчає життя самогубством його дружина Галя, стара мати приречена на самотність і смерть серед чужих людей. Панас Мирний своїм романом доводить, що за правду треба боротися добрими ділами, а не ножем.
Ще одне зло – гроші – постає перед нами зі сторінок п’єси І.
Та зло повертається і до Пузиря: жадібність зрештою стала причиною його смерті.
Зло таке безжалісне, що руйнує навіть найпрекрасніші людські почуття. У цьому ми переконуємося, коли читаємо “Украдене щастя” Івана Франка. Як і в “Хазяїні” Карпенка-Карого, жадібність стала причиною трагедії трьох люблячих людей: Анни, Михайла та Миколи. Це через прагнення не ділити з сестрою батьківську спадщину чинять з Анною зло рідні брати. І, як наслідок, – зневіра, розчарування, духовна смерть, а у Михайла – фізична. Почуття помсти, доведене до вищої міри зла, руйнує серця Гутенюків і Палійчуків із повісті М. Коцюбинского “Тіні забутих предків”.
Воно, це зло, сягнуло таких розмірів, що дорослі вже не в змозі розірвати його кола. Та це робить Марічка, відповідаючи Іванкові добром на зло, і тоді зароджується любов.
Силою свого добра вражає Мавка із “Лісової пісні” Лесі Українки, благородством і безкорисливістю. На прикладі Лукаша ми переконалися: зрадивши близьку людину, ти зраджуєш самого себе.
У літературі XIX століття як продовження гуманістичних традицій поглиблюється висвітлення проблеми добра і зла.